Картини народного побуту в поемі І.П.Котляревського “Енеїда”. Чи задумувався хто з нас, прочитавши поему “Енеїда” Котляревського, який шедевр ми тримаємо в руках? Це епохальна поема, яка подає нам картину життя ук¬раїнського народу кінця XVIII — початку XIX століття. Майже два століття живе цей твір в історії нашої літератури і живить нас дотепністю, гумором, відвагою, за-взятістю героїв.

Котляревський був одним з перших, хто відкрив красу української мови. Своїм твором він доводить, що існує народ зі своєю культурою, звичаями, побутом, характером, стверджує думку про силу і невмирущість нації, яка вирветься з-під гніту і стане вільною.
Взявши за основу сюжет поеми Вергілія, Котляревський переосмислив патетичну тему: римський поет оспівував владу Цезаря і божественне походження імператорів, а Котляревський за бурлескно-травестійним жанром твору сховав силу любові до свого народу і віру в його могутність. Поема писалася на зламі двох сторіч (1794 — 1822 рр.) в умовах, коли українська мова жила в побуті і не прийшла ще в літературу. (Згадаймо мову творів Григорія Сковороди). 1, можливо, не стала б жива мова народу літературною, якби не такі діячі, як Котляревський. Своєрідним художнім осмисленням дійсності поет відтворив картину побуту українського народу, особливості культури. Автор вводить нас в події начебто VII століття до н.е., коли син троянського царя Анхіза після зруйнування Трої греками з волі богів вирушає шукати землю для заснування нового царства. Перед нами розгортаються картини подорожі Енея та його ватаги. Вже перші рядки поеми уважному читачеві відкривають таємницю Енея — парубка моторного і завзятого козака. Напевно, це один з тих козаків, які після зруйнування Січі шукали, куди прикласти свої молоді сили. І автор пускає відчайдушну Енеєву ватагу в житейське море пригод. Все переплелося в творі — боги з Олімпу, земні мешканці, навіть представники потойбічного світу. Але своєрідність поеми в тому, що в усіх епізодах твору чітко простежується життя і побут українського народу.
Колоритним постає перед нами головний бог Олімпу — Зевес:
Зевес тоді кружляв сивуху
І оселедцем заїдав.
Заспокоюючи Венеру, він пророкує майбутнє Енею:
Еней збудує сильне царство
І заведе своє там панство…
На панщину весь світ погонить Багацько хлопців там наплодить І всім їм буде ватажок.
Гумористично змальовує автор побут карфагенців. Дідона — цариця Карфагену — моторна пані, чепурна. В її мові, поведінці проглядає тип української жінки. Ось як вона зустріла троянців:
Відкіль такі се гультіпаки?
Чи рибу з Дону везете?…
Автор широко використовує фольклор та етнографію. Детально описує вміння українців пригощати гостей, звеселяти їх. Троянцям у Карфагені подавали “куліш і кашу, локшину і з підливою індик”, а звеселяли іграми в “панаса”, “хрещика”, “ворона” тощо.
Зустрічається у поемі і натяк на чумакування: Латинові у подарунок з Криму троянці привезли сіль.
Одягнувши своїх героїв у національне вбрання, автор подає нам особливості українського костюму: жіночого і чоловічого, буденного і святкового. Наприклад, Дідона постає в спідниці і в “карсеті шовковому”, в запасці і червоних чоботях.
Картини вечорниць, похорону, поминок, ворожіння — це Україна епохи кінця XVIII — початку XIX століття.
Описується цікавий момент, коли троянці вчили латин¬ську мову — вони визубрили підручник. Цим самим автор викриває схоластичну систему навчання.
Гумор і сатира в поемі переплітаються з героїкою. По¬двиг побратимів, які своє життя віддали служінню вітчизні, заслуговує на повагу. Герої керуються принципом:
Де общеє добро в упадку,
Забудь отця, забудь і матку,
Лети повинність ісправлять.
Весь твір зачаровує читача мовним багатством, оп-тимістичним настроєм, молодецьким духом. Навіть трагічне автор уміло подає в гумористичному плані. І це не суперечіть самій правді життя: трагічне і комічне за¬вжди поряд.
Дякуючи “Енеїді”, ми потрапили в далеку від нас епо¬ху, занурилися в колоритне українське життя і зрозуміли, що тільки здоровий дух народу, його гумор і відвага живи¬ли Котляревського вірою в краще майбуття. Не може безслідно зникнути народ з такою багатою мовою і культу¬рою. Письменник довів, що українці — то народ, а українська мова — то не наріччя.