Камінний хрест як художній символ трагізму українського селянина-бідняка.Письменник-гуманіст Василь Семенович Стефаник — один із найвідоміших новелістів світу — жив і творив для народу. Тому його твори — документ про важке, безпросвітне життя людей.

Сам письменник говорив: “Я писав тому, щоб струни душі нашого селянина так кріпко настроїти і натягнути, щоб з того вийшла велика музика Бет- ховена”. У творах Стефаника, у цих “золотих жнивах”, відбились людські муки, розпач і страждання. Найближчою йому була тема селянського буття.
Процес зубожіння галицького селянства спричинився до еміграції. Чи міг новеліст не відгукнутися на це лихо, коли тисячі його земляків були вимушені тікати світ за очі? Трагедію еміграції письменник змалював у новелі “Камінний хрест” майже сто років тому.
Як і всі новели Стефаника, новела “Камінний хрест” заснована на конкретному факті. Прототипом головного персонажа новели Івана Дідуха був Стефан Дідух, що мешкав у Русові, а потім виїхав за океан, залишивши пам’ять про себе — камінний хрест, який і досі стоїть на горбі в його рідному селі.
Як показує Стефаник, ніколи радості не знав Іван Дідух. З дитинства наймитував, а потім відбув десять років у війську. Жив, як худобина. Так і не звик біля столу їсти. Працював, як скотина: “Коня запрягав у підруку, сам себе в борозну; на коня мав ремінну шлею і нашильник, а на себе Іван накладав малу мотузяну шлею…”
Іван любить землю, любить працювати на землі. Але саме ця нелюдська тяжка праця і виснажила Дідуха, перетворила його на “зробок”.
Біда гонить Івана з рідного краю. А на чужині його чекає страшне лихо, може, й нагла смерть. Передчуття страшного невідомого охоплює душу Івана, і він говорить перед від’їздом своїй дружині, показуючи їй через вікно на могилу: “Аді, видиш, де твоя дорога та й твоя Канада? Отам!”
Прощаючись з селом, хатою, клаптем поля на горбі, він мовби ховає себе і на знак цього виносить на той горб важ¬кий камінний хрест, вибивши на ньому своє і жінчине імена. Дався взнаки Іванові той горб: і вилучив, і покалічив його, а яким же милим, рідним і дорогим він видається йому тепер, у хвилину прощання. Описи суперечливих почуттів Івана і особливо сцени прощання звучать у Стефаника тужливо, надривно, як реквієм. Камінний хрест — символ людської прам’яті, символ незбагненої любові селянина-трударя до своєї землі, символ землі, позбавленої життєдайного коріння. Камінний хрест — німий і вічний свідок моральної смерті головного героя Івана Дідуха.
І не лише Івана Дідуха, а мільйонів українських селян, які розвіялись по землі чужинській, “як лист по полю”. Один Бог тільки й знає, що там на них чекає. Прощання Івана з хатою, з односельцями, з землею, до якої він не раз припадав змореним чолом, — це велична і страшна сцена. Саме вона стверджує незламну силу народного ду¬ху, велич душі, моральну красу людини праці.
Зіставленням Канади з могилою Стефаник, як Франко (цикл віршів “До Бразілії”) та Короленко (“Без язика”), підкреслював, що переселення до Америки не може бути для селян виходом з тяжкого становища. Письменник засуджував еміграцію за океан, де українських селян пере¬творювали на рабів. Минуло майже сто років, а тема ця залишається актуальною і зараз, коли еміграція набула нового змісту.