КАЧЕНЯТА ПЛАЧУТЬ (Відкритий лист до прокурора)

Глибокоповажні товариші!

Дозвольте звернутися до вас з оцим моїм листом.

Пише до вас дикий качур, Селезень-Крижень, осиротілий отець одинадцяти яєць.

Вислухайте мене, прошу я вас.

Одного вечора,— це було чи в лютому, чи в березні,— почули-сьмо по радіо, що на Україні заборонено весняне полювання.

Як же ж ми зраділи!

Ми літали з своєю старенькою понад нільськими берегами й весело посміхалися:

— От де розумні люди! Вони знають, що ніякої користі від весняного полювання нема: сама тільки шкода, бо птиця якраз прилітає, розмножується, щоб восени дати народному господарству великі прибутки. А спортсменам-мисливцям і корисний відпочинок.

Подивилися ми з дружиною на карту й кажемо одне одному:

— Оселимося ми давай недалечко біля Києва. Там є озера, є болота і могутній Дніпро. Та біля столиці й люди краще закони знають і поважають, отже, не зможе трапитися такого випадку, щоб хтось нас там покривдив: чи бабахнув у нас потайки, чи розруйнував наше кубельце.

Так і вирішили.

Вибрали ми собі таке болото, що зветься Ковпито, у Броварському районі на Київщині.

Полетіли, прилетіли, вибрали містечко, звили гніздечко.

Старенька моя нанесла яєчок, вкрила гніздечко пухом і сіла на яєчка лупити каченята.

І от у квітні цього року пролітаю я над болотом, дивлюсь — ідуть двоє з рушницями. І прямують просто до тієї купини, де на гнізді си­дить моя дружина.

Я стрімголов упав у кугу, кугою продерся до гнізда та до старої:

‘Куга — болотяна рослина родини осикових, з якої плетуть брилі.

-Ідуть! З рушницями йдуть! Дивися ж, не поворухнись! Пригни голівку, вони не помітять!

А вона:

-Ой, боюсь!

-Мовчи,— кажу,— і нічичирк.

Ну, вона ж, знаєте, женщина, дама знервована, не витримала, злетіла.

-Бах! — і впала. Дивлюсь я на своє гніздо, дивлюсь на похололі одинадцятеро яєчок, дивлюсь і плачу.

Плачу і слізьми своїми пишу вам оцього листа.

Хто ці люди були, я не знаю, але ви, глибокошановні товариші, мо­жете дізнатися про це докладніше в обласному відділі Спілки мис­ливців і рибалок. Вони краще від мене вам розкажуть, що й до чого.

Кінчав я вже до вас оцього листа, аж ось підлітає до мене качка… не моя, бо моя вже ніколи не літатиме. Підлітає і теж плаче.

-Убив,— плаче,— мого любого селезня звір-людина на лузі, біля села Осокорки. Він там ще й рибу, злочинець, глушив толом.

Про що я вас прошу:

-Хай оті два, що вбили мою качку, хай по черзі приходять, сіда­ють на моє гніздо й вилуплюють мені каченята, бо сам я не впораюсь. Пропаде ж одинадцятеро каченят.

Може, це навчить їх поважати закони.

З глибокою пошаною до вас

Дикий Селезень-Крижень, неграмотний, а за нього розписався Остап Вишня.