ЙДУТЬ ІЗ СЕРЦЯ НАРОДУ ЗВУКИ РІДНОЇ МОВИ. Кожна нація, кожен народ у світі має свою мову. І хоча люди намагаються вивчати якомога більше іноземних мов, лише одна за-лишається по-справжньому рідною, неповторною.

Лише однією мовою людина думає, лише однією спілкується з найкращими друзями та зі своєю сім’єю. Бо це мова країни, де людина народилася, мова, якою рідна мати співала колискову, мова самого серця, самої душі.
Для кожної людини її мова — найкраща. В українській мові є щось насправді чарівне, щось співуче, ніжне, лагідне. Вона може бути сумною чи веселою, але вона завжди щира, ніжна, красива.
Чому нам буває важко зрозуміти людей з інших країн? Не лише тому, що ми погано знаємо їхню мову. Ми можемо досконало вивчи¬ти будь-яку мову, але вона не зможе стати нам остаточно зрозумі¬лою. Бо наше серце не сприймає її, її може сприйняти лише розум. Інша справа, коли ми чуємо звуки рідної мови, якою писав і розмов¬ляв Великий Кобзар. Залунає українська мова — і співає душа, і ніби розквітає усе навкруги.
Так, звуки рідної мови йдуть із самого серця людини, із серця народу. І якщо людина може жити якийсь час без світла, без їжі, без сонця, то без рідної мови вона прожити не зможе. Навіть той, хто не може чути або говорити, все одно мислить рідною мовою, відчуває, радіє та сумує.