Іван Вишенський — мислитель, богослов, полеміст його творчість є одним з найвидатніших явищ давньої укра­їнської літератури. Він був найпрогресивнішим, найближчим до народу літе­ратурним і громадським діячем кінця XVI — початку XVII ст.

Основним у світогляді І. Вишенського є його глибокий демократизм, лю­бов до простого народу, готовність завжди обстоювати його життєві інтереси. Сповнений гарячої симпатії до покріпаченого селянства, І. Вишенський з ве­личезною силою висловив протест проти соціального поневолення.

Послідовність демократизму І. Вишенського проявилася в тому, що він не милував і православної церковної ієрархії. У своїх творах письменник про­голошував ідею демократичної безпастирської церкви. На його думку, люди повинні бути рівними, в однаковій мірі мати право брати участь у справах церкви, на принципах рівності вирішувати навіть догматичні питання. Ця особливість світогляду Вишенського, виражена в його посланнях, дає під­стави говорити про міжнародне значення творчості видатного українського письменника.

Як полум’яний патріот своєї батьківщини, І. Вишенський виступав про­ти польсько-шляхетської експансії на Україну. Вірний син свого народу, він обстоював його культуру, мову, боровся за самобутність розвитку, викривав західноєвропейську схоластику. Письменник виступав за дружбу і братнє єд­нання російського і українського народів. Він усвідомлював, що ця дружба допоможе у боротьбі українського народу за свою національно-релігійну неза­лежність. Саме слово «православний» у нього тотожне слову «руський».

Для І. Вишенського, аскета, який перебував на далекому Афоні, літера­турна творчість була найкращим засобом захисту свого поневоленого народу. Свої твори він надсилав на Україну.

Не випадково найбільш улюбленою формою його творів були послання — своєрідні відкриті листи, які в той час вважалися найоперативнішим жанром полемічної літератури.

Перші з них написані ще до Брестської унії і спрямовані насамперед проти католицької церкви і проти того духовенства, що схиляється до католицизму.

У дусі метафізичної філософії пояснює І. Вишенський, що таке правда і брехня. «Прелестию», або брехнею, він називає віровчення католицької цер­кви, яке суперечить догматам православ’я: завданням католицької теологіч­ної науки є перекручувати істину, а замість неї проповідувати брехню,.

З гнівом письменник викриває дії, спрямовані на покатоличення українців. Католики примушують православних переходити на новий календар, розга­няють православні богослужіння, не дають дзвонити в свята за старим кален­дарем, поганять і закривають церкви. Кровожерні єзуїти в ім’я найсвятішого папи саджають у тюрми, б’ють, катують і вбивають самовідданих патріотів. В «Извещении кратком» І. Вишенський правдиво змалював картину жорс­токого терору, до якого вдалися єзуїти та світська влада напередодні унії.

На початку 90-х років XVI ст. І. Вишенський написав «Послання до всіх в лядській землі живущих».

У ньому письменник гостро нападає на духовенство й на світську владу і з їдкою сатирою показує їх життя. Автор викриває такі характерні риси польського панства, як пиха і чванливість. У своїй зарозумілості пани вва­жають себе вищими від самого Бога. Вони ведуть нечесне, паразитичне, роз­гульне життя.

Не менш критично висловлюється І. Вишенський про українських панів як про можливих захисників національно-релігійних прав народу. Вони та­кож погрузли в честолюбстві і сутяжництві, дбають лише про свої інтереси.

Але найбільшої сили гнів І. Вишенського набирає у викритті вищого укра­їнського духовенства. І. Вишенський піддав нищівний критиці не тільки ка­толицьке та уніатське, а й православне духовенство. Причин для цього було більш ніж достатньо.

З величезною силою й пристрастю обрушився письменник на унію та її «піклувальників» у «Посланні до єпископів», написаному після Брестського собору.

І. Вишенський у цьому творі викриває мерзенне обличчя єпископів-ренегатів, справжні мотиви їх підступної діяльності. Привласнивши собі ве­личезні церковні доходи, єпископи та архімандрити потопали в розкошах та розпусті. Вони самовільно розпоряджалися величезними маєтками і тисяча­ми кріпаків.

Закінчується твір словами, які показують впевненість письменника, що народ непохитний і не піде за слугами римського папи — уніатами:

«Не надійтесь, влада світська, королі та всякі наставники і всякий слуга Папи Римського!.. Не надійтеся сьогодні, не надійтеся завтра, не надійтеся післязавтра, в будучині і навіки віків!»

Як талановитий письменник, борець-патріот, І. Вишенський мав великий вплив на розвиток громадської думки і літератури як своєї епохи, так і бага­тьох наступних століть.

З-поміж усіх письменників свого часу І. Вишенський найближче стояв до народу. Він очолював демократичну течію в давній українській літературі.

Творчість І. Вишенського і по сьогодні не втратила ідейно-художнього, пізнавального значення. Його послання — це немеркнучі літературні доку­менти давноминулої епохи, що розкривають напружену боротьбу українсько­го народу за свої соціальні права і національну незалежність.