Історія на сторінках романів. Лауреат Державної премії УРСР імені Т. Шевченка Павло Загребельний є неперевершеним романістом. Його твори різні за тематикою, він пише як про давнє життя наших предків, і про теперішні проблеми буття.

Вони здобули всесвітню славу, викликали великий інтерес багатомільйон­ного читача. Особливої популярності набула історична проза романіста.

Неперевершеними за своїм змістом, багатоплановістю, образністю є твори «Диво», «Смерть у Києві», «Роксолана», «Євпраксія», «Первоміст».

Декілька творів присвячено Київській Русі. Автор показує могутність цієї держави, велич і талановитість її народу. Перед нами постає трудова Русь, красень Київ, дух державності, бачимо стосунки Візантії з могутньою краї­ною.

РохМан «Диво» розкриває діяння Ярослава Мудрого, створення Софії Київської.

У творі «Смерть у Києві» постає інший герой — Юрій Долгорукий, який служить державі, бореться за єдність нашої землі. Він розсудливий і добро­чинний, хоча не завжди об’єктивний у діях. Довгорукий прагне жити в мирі з половцями:

«Не проливши кров іду, бо міг би пролити її ще взимку, зустріти Ізясла- ва на Волзі, вирізати на пень усю його дружину. Але навіщо?… Треба, щоб у цілій землі був один-єдиний господар і не мав він супротивників, а всі льо­дове щоб були заодно.

…Бо живуть на нашій землі, вже їх нікуди не подінеш, раз прийшли сюди ці люди. Окрім того, хочу відвернути їх від набігів та грабувань, привчити до нашого способу життя».

Третій роман «Первоміст» подає нам ідею єдності Русі, але дія відбуваєть­ся не в Києві, а за містом, де збудований перший дерев’яний міст — це сим­вол талановитого народу-будівника:

«А Первоміст, хоч і спалився в той віддалений і тяжкий день, але не міг зникнути в нашій пам’яті. Він став набутком часу, він увійшов у час, який не зникає, не має кінця…

Отож, навіть спалений, Первоміст не міг вважатися знищеним остаточ­но, він існував і далі серед сотень і тисяч мостів майбутніх, які мали бути спалені, зруйновані, понищені, а чи й уцілілі, але володів перевагою перед ними, бо ж був Перший!»

Четвертою книгою із серії про Київську Русь є «Євпраксія», у якій роз­повідається про внучку Ярослава Мудрого. Це жінка з багатостраждальною долею, бо, ставши дружиною німецького імператора, вона терпіла принижен­ня і страждання далеко від рідної землі. Тому, як пише сам П. Загребельний, «Диво» — це доля таланту, «Смерть у Києві» — доля державної ідеї, «Перво­міст» — доля народної споруди, «Євпраксія» — роман про долю людини.

Така ж доля людська, що простежується на прикладі жінки, змальована і в історичному романі «Роксолана». Українській дівчині Насті Лісовській судилося стати султаншею. Вона протягом сорока років своїм розумом і діян­нями «потрясала безмежну Османську імперію і всю Європу*.

Як бачимо, автор здійснив неперевершені художні дослідження народних доль.