Історичні й художньо-літературні джерела поеми Т. Шевченка. У ряді своїх ранніх творів Шевченко оспівав героїчне минуле українського народу.Поема «Гайдамаки» посідає визначне місце в творчості поета.

«Гайдамаки» написана в видана була вперше окремою книжкою в 1841 році. Присвятив її поет В. І. Григоровичу, секретареві Академії мистецтв, одному з учасників викупу поета з кріпацтва. Для її написання Т. Шевченко використав наявні тоді праці, а головним чином народні перекази про повстання, які чув поет від старожилів: «Про те, що діялось на Україні 1768 року, розказую так, як чув од старих людей…», — писав Шевченко у передмові до поеми. Багато розповідей про Коліївшину чув малий Тарас від свого діда, що був її активним учасником. Згодом Шевченко називав себе онуком гайдамаки. У «Епілозі» поеми Шевченко з глибоким почуттям згадує  ті захоплені розповіді діда:

Столітні очі, як зорі, сіяли,

А слово за словом сміялось, лилось:

Як ляхи конали, як стріха горіла.

Сусіди од жаху, од жалю німіли.

І мені, малому, не раз довелось За титаря плакать.

Поет характеризує свою поему як відтворення яскравих розповідей діда:

Спасибі, дідусю, шо ти заховав

В голові столітній ту славу козачу:

Я її онукам тепер розказав.

Під час роботи над поемою Шевченко ознайомився й з деякими друкованими історичними джерелами, пов’язаними з Коліївщиною. Поет скористався ними для характеристики суспільно-політичною ладу Речі Посполитої, конфронтації магнатів і шляхти з королівською владою, зокрема — королем Станіславом Понятовським, діяльності шляхетських конфедерацій та їхньої ролі в спричиненні Коліївщини. Шевченко ознайомився з романом польського письменника М. Чайковського «Вернигора» і взяв з приміток до нього деякі подробиці для відтворення епізоду захоплення гайдамаками Умані, зокрема — вбивства Гонтою своїх синів. Але вони виявилися неточними. Гонта не вбивав синів, та й мав не двох, а одного сина.

Для реакційних дворянських письменників і істориків характерне було негативне трактування Коліївщини. Гайдамаки для них — «злодії», «розбійники», «криваві бунтівники», що заплямували себе жорстокою розправою над панами. Шевченко рішуче відкинув подібний погляд на повстанців. В основу поеми він поклав оцінку Коліївщини й гайдамаків, висловлену в народнопоетичних джерелах-переказах, піснях, оповіданнях. Все опубліковане в той час Шевченко читав і великим зацікавленням. Це «Історія Малої Росії» Д. Бантиш-Каменського, «Історія Русів» невідомого автора, «Історія королівства польського» та ряд інших праць.

У «Епілозі» поет спеціально розглянув облудні погляди на гайдамаків як на розбійників і пристрасно заперечив їх. У поемі гайдамаки змальовані як справжні герої, сини народу, патріоти, гайдамаччина — як героїчна сторінка визвольної війни українського народу проти польсько-шляхетського гноблення.

Отже, основним джерелом створення поеми «Гайдамаки» стала видатна історична подія — селянське повстання 1768 р. (гайдамаччина), глибокий інтерес Тараса Григоровича до історії України, використання різних друкованих і усних джерел, що існували на той час. Найважливішими стали для поета історичні пісні, думи та перекази, в яких події з історії України трактувалися самими народними масами. Високохудожня й багата українська народна творчість була лля поета також і значним фактором у формуванні його історичних поглядів.