ІСТОРИЧНЕ БЕЗСМЕРТЯ. Що наше життя? Це швидкоплинна мить. Тому, звичайно, вар­то цінувати його, як радили митці минулого. Хоча, з іншого боку, людина, як розумна істота, не може обмежитися лише потребами сьогодення. Її турбує майбутнє, і вона неодноразово звертається до уроків минулого.

Історія нашого народу була складною і звивистою, проте, незва­жаючи на серйозні випробування, наші предки не втратили гідності, не вклонилися тим, хто претендував на їх свободу.

Зрозуміло, що історія народу — це, в першу чергу, історія ви­датних особистостей, сила духу яких просто вражає нас, нащадків. Адже людське тіло не вічне, проте дух людський не вмирає ніколи.

Мені хотілося б згадати двох жінок, чия мудрість та відважність стали предметом поваги не одного покоління українців. Це княгиня Ольга та відома письменниця Леся Українка.

Про княгиню Ольгу, в основному, ми можемо дізнатися з чис­ленних оповідей, розкиданих по різних пам’ятках писемної культу­ри. Про місце й час народження Ольги найдавніші джерела нічого не повідомляють, та й подальші дослідження однозначної відповіді на це питання не дали.

Даний факт можна пояснити ось якими причинами: Ольга була канонізована, а для давніх літописців не мало вирішального значен­ня, де, коли і в якій родині народився святий. Він — Божий обра­нець, і через те його існування є позачасовим.

Історія Ольги у давніх пам’ятках починається з її знайомства з майбутнім чоловіком, князем Ігорем. Одного разу на полюванні, поблизу тієї місцини, де згодом постане Псков, молодий Ігор вийшов до річки і, вгледівши на супротивному березі звіра, гукнув па­рубкові, що саме плив у човні, аби той доправив його туди. Коли човен пристав до берега, мисливець побачив, що то був не парубок, а молода прекрасна дівчина. Він відразу закохався, але довгий час Ольга не відповідала на залицяння молодика. Вона була цнотливою і розважливою. Ці пречудові риси дівчини запали в серце князеві. Коли ж йому наспів час одружитися, то він, відхиливши домагання багатьох красунь, заслав сватів саме до Ольги. І Ольга стала вірною дружиною, яка здатна була захистити не тільки свою честь, а й помститися тим, хто образив її чоловіка.

Отже, по поверненні з війни супроти Візантії Ігор подався до підкорених ним племен стягати полюддя. Древляни відмовились платити данину і підступно вбили князя, а потім почали сватати Ольгу за свого князя. Це було давнім язичницьким звичаєм: той, хто вбив вождя племені, може успадкувати його владу, тільки взяв­ши шлюб з його вдовою.

Уважно вислухала Ольга послів древлянських і, надумавши хитрість, люб’язно до них посміхнулась, погодилась на всі умови. Потім попросила посланців сісти у лодію для вшанування їх честі. А сама в цей час наказала вирити на теремному дворі глибоку яму. Сіли посланці у лодію, а служники віднесли її на двір та викинули всіх до ями й закопали живцем. Тричі помстилася Ольга Нерозум­ним древлянам, поки не спалила дотла їхнє місто. Здається, вчинки княгині були жорстокими, але ми повинні усвідомлювати, що, згідно з прадавніми звичами, слов’яни розглядали криваву помсту як спра­ву гідності та честі.

Давні літописці й агіографи підкреслювали не тільки довічну вірність Ольги своєму чоловіку, а ще більше — мудрість княгині, «хитрість» їїрозуму. Отже, спілкуючисьзпосланцями, Ольга вдається до способу думання, характерного для загадок. Наприклад, дивна вимога княгині Ольги здолати дорогу од гавані до княжого двору не кіньми, не пішки, а в лодії насправді була символічним попереджен­ням про смертельну небезпеку. Лодія — один із атрибутів поховаль­ного обряду. За часів язичництва на Русі знатних небіжчиків поклада­ли в лодії та спалювали.

Язичницьких звичаїв сягає й вимога Ольги витопити лазню для сватів, це також елемент поховального обряду. І третя помства не обійшлася без загадки.

Бенкетуючи під час тризни, древляни не помітили, що дружин­ники Ольги не пили. Вони забули про давній язичницький звичай поминати померлого не тільки п’ючи та гуляючи, але й влаштовую­чи вояцькі змагання та ігрища. Так само в останньому епізоді по­мсти, який завершився спаленням Ікоростеня, вимога сплатити да­нину голубами й горобцями мала б насторожити мудрого. Неро­зумні древляни не витримали інтелектуального двобою з мудрою княгинею і заплатили за це життям. Сила розуму, велич мудрості, які завжди беруть гору над невіглаством, недалекоглядністю, не­вмінням читати символічну картину світу, — ось що приваблює нас в історіях про велику княгиню Ольгу.

На відміну від Ольги Леся Українка нікому не мстилася, проте життя її було не менш важким. Доля постійно готувала їй випробу­вання фізичної та духовної сили, які б не витримав навіть найсиль- ніший чоловік.

Восьмирічна дівчинка пішла подивитись, як святять воду, в неї промерзли ноги, і вона захворіла. Як пізніше виявилось, то була ли­ховісна недуга — туберкульоз кісток, хвороба тоді невиліковна, з силь­ними болями. І хоч хвора була терпляча і зовні не піддавалась не­дузі, насправді ж зазнавала неймовірних мук, до того ж страждань моральних.

Колись Леся мріяла стати музикантом, але хвороба перейшла на руки. Тоді дівчина мобілізувала свою величезну волю на те, щоб учитись і творити, брати участь у культурному і громадському житті. їй часто доводилося перебувати в лікарнях, у санаторіях спеці­ального призначення, тому не було можливості навчатися в школі. Проте дівчина власними зусиллями, за допомогою батьків, друзів вчилася постійно.

Тоді ж вона почала висловлювати свої почуття й думки за допо­могою поетичного слова:

І в серці моїм переможнії співи лунають.

Весняная сила в душі моїй грає,

Її не зломили зимові морози міцні,

Її до землі не прибили тумани важкі.

Її не розбила і ся перелітная буря весняна.

Я вийду сама проти бурі

І стану, — поміряєм силу!

Приклад життя цих двох розумних, мудрих, відважних жінок, які сміливо виходили проти будь-якої життєвої бурі, завжди нади­хає мене не підкорятися обставинам. Жити і йти вперед — бо, якщо розмінювати свої дні на розпач, тугу і сум, можна не встигнути пізнати красу цього світу.