Інтимна лірика Б. Олійника є одним із найцікавіших і найвагоміших пластів творчого доробку поета. Прекрасні задушевні вірші про щасливе кохання, про біль розлуки, про чарівну любов, що не має меж, про трепетні почуття закоханих знаходимо у різних збірках поета: «Мелодія», «Гора», «У дзеркалі слова», «Я б спокійно лежав під вагою століть…»

У сучасній поезії тема кохання безпосередньо пов’язана з кольорами та їх відтінками. Лексика на означення кольору відіграє певну стилістичну роль у поезії Б. Олійника. Усталений семантичний зв’язок червоного кольору асоціюється в інтимній ліриці поета з образом калини. До ліричного героя прийшли світлі, чисті почуття першого кохання. Виразне емоційно-оцінне значення має білий колір, який несе позитив у змалюванні образу коханої дівчини, її пальці ніби створюють «лебедино-білу музику» щирих почуттів. Ця героїня символізує невтомне прагнення до ідеалу жіночої краси.

Смутком утрачених літ і надією хоча б глянути на дороге обличчя коханої сповнена Олійникова «Мелодія». Покладена на музику, вона стала задушевним романсом:

Заболю, затужу, заридаю… в собі, закурличу, А про очі людські засміюсь, надломивши печаль. Помолюсь крадькома на твоє праслов’янське обличчя, І зоря покладе на мовчання моє печать.

Аналізуючи настрій інтимної лірики Б. Олійника, помічаємо, що в ній переважають нотки смутку, спричиненого усвідомленням швидкоплинності й безповоротності. Цим пояснюється осінь, зима в душі ліричного героя. Наприклад, у поезії «Вальс» відчутні ці ностальгічні нотки:

Цвіт на каштанах помірно, покірно погас. Ах, не зів’яв, а погас, наче люстра у залі… Все проминуло, немов старовинний романс, Тільки гвоздика тремтить на крижині рояля.

Для поезій розділу «Біла мелодія» характерна розважливість та спокій. Поет не висловлює свої почуття з азартом юнака, а робить це як зріла людина з життєвим досвідом:

Все одпливло, як вік і мить.

Та щось на дні щемить і дише…

Спасибі серцю — хай болить.

Як відболить — тоді вже… тиша.

Кожен вірш Б. Олійника — незрівнянний шедевр, гімн чистому коханню, жіночій красі. З цього приводу можна згадати книгу «Пісня про матір», у якій представлено 32 поезії — зразки витонченої інтимної лірики. У віршах простежуються спогади ліричного героя про молодість — пору кохання. Почуттям теплого суму й туги сповнені твори «Вальс», «Стара пісня», «Біла мелодія», «О, це осіннє журавлине «кру!», «І звідкіль вона хмара волохатая» та інші, в яких поет згадує колишнє кохання.

У «Старій пісні на новий мотив» почуття вічного кохання розкрито в історії хлопця, який любив так, що «слова од щастя розгубив», «лебедем приходив, як на свято» до хати коханої. Та батько розкрив синові правду: до дівчини «давно сусіда стежку топче». Біль охопив серце закоханого, який вирішив забути свій ідеал жінки. Минули роки, однак у душі — чорно й тужно. Ліричний герой відкриває сокровенне:

Я ж тому й дружину полюбив,

Що вона на тебе трохи схожа!

Поет наголошує на тому, що перше, чисте кохання має безмежну силу в житті людини:

Вже твоя коса як у диму,

Лиш мені ти світиш юним станом.

Стала ти дружиною йому,

А мені навік зорею стала!

Туга за втраченим коханням також відчувається в «Парубоцькій баладі». Сама балада сприймається як притча і справляє дуже сильне враження на читача. Кохана — Маруся Чураївна — така, що «як поведе рукою — солов’ї вмирають навесні», але вона, на жаль, не дочекалася того, кому «клялась до третіх півнів рушники послать її до ніг». Розлука й сум огортають молодика, коли той зустрічає кохану дівчину:

Щось лепече про розлуку,

Простягає білу руку, —

Повертаймо, коню… в три хрести!..

Ми вкотре перечитуємо цей вірш і не можемо стримати сліз співчуття і захоплення її героями, майстерністю поета. І не знаємо, чого тут більше: смутку, розчарування чи надії. Усе злилося воєдино та утворило таку живу, динамічну, виразну й яскраву картину, без якої важко уявити поезію про кохання Бориса Олійника.