ІМПІЧМЕНТ ( Оповідання )

Шостий «Б» готувався до президентських виборів.

Кандидатів було дев’ять. Але семеро з них були нещасні самовису- ванці, які жодних шансів не мали. Ми їх навіть не називатимемо. Ре­альних претендентів було двоє — Вовочка Таратута і Боря Бородавко. Вовочка був білявий, кирпатий, веснянкуватий, з щербатим зубом. І дуже симпатичний. Усі в класі його любили. Особливо за те, що він весь час розповідав анекдоти про Вовочку і підсміювався сам із себе, наче то він був героєм тих анекдотів. Але у Вовочки був один серйоз­ний недолік — Вовочка був ледар. Замість того, щоб виконувати домашні завдання, він дивився телевізор. А контролювати його було нікому — батьки цілий день працювали. Тому у Вовоччиному щоден­нику раз у раз проскакували то двійки, а то й одиниці. А президент класу, як ви знаєте, мусить бути авторитетним, якщо не зразковим. І в цьому розумінні другий претендент, Боря Бородавко, мав незаперечну перевагу, позаяк був круглим відмінником. І взагалі страшним еруди­том. Регулярно читав перекладну дитячу енциклопедію «Все про все» і приголомшував однокласників потрясаючими повідомленнями: про те, наприклад, що шиї у жирафи і у вчительки математики Анастасії Петрівни однакові, бо мають одну й ту саму кількість хребців; що кропива й медуза — майже родичі, бо жалять за одним принципом; що кусають людей не комарі, а комарихи, бо комарі-чоловіки — ве­гетаріанці, харчуються виключно соком рослин, а от комарихи — кровопивці, вампіри… Останнє повідомлення дуже потішило хлопців, бо Раїска Котова на прізвисько Раїска Мняу розмахувала перед носами хлопців газетною вирізкою, де було надруковано, що найдужча люди­на у світі не чоловік, а жінка — п’ятиразова чемпіонка з армрестлінгу канадка Ліана Дюфренс. Та й іншими багатьма неймовірними факта­ми і коментарями збагатив однокласників ерудит Боря. Проте він пре­красно розумів, що самою лише ерудицією завоювати симпатії електорату, тобто виборців класу, які навіть слова «електорат» не знають, йому навряд чи вдасться. І Боря почав активну передвиборну кам­панію. Він походив із заможної, забезпеченої родини (тато Бородавко був бізнесмен, мама Бородавко — бізнесвумен, і Борю привозили до школи на «Мерседесі»). Тому він міг спокійно фінансувати свою передвиборну кампанію. Боря накупив цілий портфель прекрасної закордонної жуйки і щедрою рукою почав роздавати її електорату. Електорат жуйку взяв, прицмокуючи, зжував, але під час виборів майже одноголосно… проголосував за Вовочку. Винятком були тільки нещасні самовисуванці, які, цілком природно, голосували кожен за себе, і, звичайно, Боря, який теж віддав свій голос за себе коханого. Коли оголошували результати, на Борю боляче було диви­тися. Він сидів червоний як помідор — наче всі медузи і вся кропива світу обжалили його.

Три дні Боря до школи не ходив. Лежав удома на канапі із зав’яза­ним горлом і трагічно дивився у стелю. Хоча боліло йому не горло, боліла душа. Але душу ж не перев’яжеш.

Старший Борин брат, десятикласник Аркаша, якому все стало відо­мо у той же день, заспокоював невдаху-претендента:

— Не розпускай рюмси, Борю!.. Не тушуйся, старичок! Поразка на президентських виборах у демократичному суспільстві — нормальне яви­ще. В Америці всі спершу програють, а тоді виграють. Іди в опозицію… Створюй свою партію. Будеш лідером опозиції. Всі з цього починають.

І Боря став лідером опозиції. Правда, його партія була поки що нечисленна. Крім нього, складалася з трьох ображених самовисуванців. То були Стьопа Юхимчук, Стасик Макарець і Вася Цюцюрський. Проте настроєна опозиція була бадьоро й оптимістично.

-Спокуха, панове! Спокуха! — вигукував Макарець.— Той прези­дент Вовочка, інфузорія, не сьогодні-завтра опозориться. Ось побачите!.. Нахапає двійок, і ми поставимо питання про його негайне усунення.

-Це називається «імпічмент»! — сказав ерудит Боря.

-О! О! Імпічнемо його так, що він аж загуркоче! Мов порожня бочка! — вигукнув Юхимчук.

-Однозначно! — сказав Цюцюрський.

Але однозначно ганьбитися президент Вовочка не хотів. На диво опозиції, та й всьому класові, кинув він дивитися щодня телевізор, по­чав виконувати домашні завдання, і вчителі тільки встигали ставити йому п’ятірки й четвірки.

-От бацила! Хапається за владу зубами, як той бультер’єр! — буркотів Юхимчук.

-Однозначно! — додавав Цюцюрський.

До речі, владою президент Вовочка користувався якось легко й ве­село. Він стежив за порядком, але нікому не робив серйозних заува­жень. Тим, хто запізнювався на уроки, Вовочка говорив: «Ту-ту! Поїзд пішов! Двері зачиняються! Наступна станція — «Двійка за поведінку». Тим, хто, незважаючи на заборону директора, грав у «конячки» (тоб­то, сівши один одному на «копки-баранки», зіштовхувався у двобої), Вовочка співав «Розпрягайте, хлопці, коні!».,А до тих, хто починав бійку, він підходив і, наслідуючи вчителя фізкультури Івана Степано­вича, казав: «Дихання рівне, спокійне! М’язи розслаблені! Вдих — ви­дих! Вдих — видих!»… Якщо ж траплялося, що він сам помилявся, ро­бив щось не так (з усіма ж буває), він весело казав: «Давайте відріжем Сусаніну ногу!» — «Не треба! Не треба! Згадав я дорогу!!» — і одразу, не відкладаючи, виправляв свою помилку. До того ж Вовочка Таратута виявив неабиякі організаторські здібності. На завершення першої чверті він організував (звичайно, з допомогою батьківського комітету і класної керівнички) дискотеку в кафе «Еней». Причому так витанцьовував на тій дискотеці, що викликав захоплення у дискжокея, тата Раїски Мняу.

Лідер опозиції був у розпачі. «Партайгеноссе» похмуро мовчали.

Бюро терзали думки про страшну несправедливість зрадливої долі: «Ну хто, хто він такий, цей Вовочка?! Невіглас! Незнайко нещасний! Двієчник учорашній!»

Наче прочитавши думки брата, Аркаша якось сказав:

-До речі, Макіавеллі вважав, що для боротьби за владу виправ­дані… — Аркаша зробив паузу,— будь-які методи!

Ерудит Боря вже знав, чув від того ж таки Аркаші, що середньо­вічний італійський письменник, мислитель, історик, політичний і військовий діяч Нікколо Макіавеллі був голова. І брат Аркаша був го­лова. Посів друге місце на районній математичній олімпіаді. Отже, дві голови… А Боря що — дурень?! І Боря почав думати. Три дні він ду­мав, думав, думав… А на четвертий день Боря Бородавко був черговим у класі. На великій перерві він, як уже не раз, дістав з портфеля п’ятий том енциклопедії «Все про все» і зачитав потрясаючу інфор­мацію про те, чому випадають молочні зуби, чого кучерявиться волос­ся, з якою швидкістю тече у жилах кров, для чого потрібні брови, як ми ковтаємо їжу і таке інше… Оточивши Борю, всі слухали і заздро зітха­ли. Ні в кого в класі не було такої енциклопедії. Ловка книженція! На першій палітурці намальовані дві кумедні мавпочки з акордеоном. На останній — кицька і пінгвіни… Вовочка теж зітхав. Що ж він — не жива людина, чи що?

А після уроків, коли вчителька вийшла з класу і всі, галасуючи, зби­рали портфелі, раптом Боря, перекрикуючи всіх, верескливо вигукнув:

-Ой! А де моя енциклопедія?!

Всі заціпеніли. У класі запанувала мертва тиша.

-Ну, блін! Хтось поцупив! — закричав Юхимчук.

-Спокуха! — кинувся до дверей Макарець.— Ніхто не вийде з класу, поки не перевіримо всі портфелі!

-Однозначно! — вигукнув Цюцюрський.

Ніхто не наважився заперечувати. Всі покірно почали витрушувати портфелі. Витрусив свого портфеля й Вовочка. Витрусив і… зблід. З-під щоденника визирали дві кумедні мавпочки з акордеоном!

-Ну-у, блі-ін! — роззявив рота Юхимчук.

-Президент — злодій! — вигукнув Макарець.

-Однозначно! — підхопив Цюцюрський.

І, не даючи класові опам’ятатися, всі три «партайгеноссе» затара­банили пеналами по партах і загукали дружно:

-Ім-піч-мент!.. Ім-піч-мент!.. Ім-піч-мент!.. Президент — злодій!.. Геть!.. Гань-ба!.. Гань-ба!.. Гань-ба!..

Клас розгублено мовчав.

Тоді Вовочка Таратута підійшов упритул до Борі і, дивлячись йому прямо у вічі, тихо сказав:

-Це ж ти підклав? Правда?

І лідер опозиції не витримав щирого погляду Вовочки, густо-густо почервонів і одвернувся. Не так легко у дванадцять років позичати в Сірка очей! Ніяка ерудиція тут не допоможе.

Клас глянув на Борю, глянув на Вовочку, все зрозумів і полегшено зітхнув. Навіть вірні «партайгеноссе» затнулися на півслові «Гань…» і замовкли.

Ех, Макіавеллі, Макіавеллі!..

Ех, Аркаша, Аркаша!..

Такі голови! Такі голови!.. А дурницю впороли. Не для шестиклас­ників ваші методи!

Наступного дня була класна година. Вовочка Таратута підвівся і сказав:

-Не хочу я більше бути президентом! Виберіть когось іншого!.. Будь ласка!

І як його не вмовляли — і дівчатка, і хлопці, і класна керівничка Оксана Яківна, він був — мов скеля, непорушний. Не станеш же силою змушувати людину бути президентом.

І знову були вибори. І президентом класу вибрали Ніночку Тимчев ко, тиху, скромну, неговірку Ніночку Тимченко, яка не знала, хто те кий Макіавеллі і що в нього за методи.

А ерудит Боря Бородавко плакав у шкільному туалеті, раз у раз зливаючи воду, щоб ніхто не чув, як він плаче.