ІДЕЯ ЄДНОСТІ Й МІЦНОСТІ ДЕРЖАВИ. Вперше «Слово о полку Ігоревім» у наукових колах згадується напкрикінці XVII ст. Колекціонер давніх пам’яток О. І. Мусін- Пушкін придбав збірник рукописів у архімандрита Спасо-Яро- славського монастиря І. Биковського, в якому і містилося «Слово о полку Ігоревім». Пізніше твір було підготовлено до друку, і 1800 р.

пін побачив світ. Проте невдовзі під час пожежі у Москві 1812 року рукопис і частина примірників першовидання пам’ятки згоріли. Таким чином, залишилися копія рукопису, зроблена для імперат­риці Катерини II, та частина видання 1800 p., в яких було чимало «темних місць». Неможливість ознайомитися з оригіналом пам’ят­ки змусила деяких учених говорити про підробку «Слова о полку Ігоревім». Майже два століття точаться суперечки навколо питання про автентичність «Слова о полку Ігоревім», проте навіть прибічни­ки гіпотези про підробку стверджують, що сам по собі твір високо­художній.

Справді, якщо порівняти «Слово о полку Ігоревім» з відомими літописними оповіданнями про невдалий похід князя Ігоря проти половців весною 1185 року, виявиться, що кругозір автора поеми був незрівнянно ширшим від кругозору літописців Київської Русі та навіть тогочасних князів. Автор, переосмислюючи певні історичні факти, дотримуючись історичної правди, виявляв себе в образному баченні світу. Можна стверджувати, що він був знайомий із літера­турними творами, відомими в той час на Русі, досконало знав усно­поетичну стихію, але геніальність проявляв у тому, що, використо­вуючи надбання своїх попередників, створив цілком оригінальний і неповторний високохудожній твір.

Для того щоб усвідомити основну ідею твору, необхідно, на мій погляд, звернутися до історичних фактів, які стали основою сюже­ту «Слова о полку Ігоревім». Отже, у другій половині одинадцятого століття південно-східні землі Київської Русі страждають від регу­лярних спустошливих набігів половців. Великий київський князь Святослав Всеволодович у 1183 році створює невелику коаліцію південноруських князів і організовує літній похід проти половців. Похід завершується повною і переконливою перемогою наших предків: руські воїни полонили хана Кобяка і розгромили половців. На крилах успіху князі починають готуватися до наступного похо­ду проти половців, у якому має взяти участь і новгород-сіверський князь Ігор Святославич. Проте через ожеледицю князь Ігор не всти­гає своєчасно приєднатися до дружини Святослава Всеволодовича. Тому влітку 1185 року він, сподіваючись на свій успіх, самостійно виступає в похід проти половців. Цей похід став страшною траге­дією для всієї руської землі: військо русичів було повністю розби­то, а руських князів половці захопили в полон. Ця історія реконст­руюється на основі оповідей, уміщених у Лаврентіївському та Іпаті- ївському літописних зводах.

Художня своєрідність «Слова о полку Ігоревім» яскраво розкри­вається саме у порівнянні з цими літописними оповідями. Ми мо­жемо побачити, що невідомий автор, імовірно, створив повість по гарячих слідах цієї історичної події. Він не особливо уважний до окремих історичних подробиць, проте дає політичну оцінку походу Ігоря. Основне своє завдання давньоруський письменник убачав у тому, щоб показати сучасникам, які трагічні наслідки для всієї Київської Русі має невдача Ігоря зокрема і свавілля руських князів в цілому.

Якщо уважно прочитати назву твору, ми можемо виразно почу­ти два слова, які рефреном повторюються потім у тексті: «Слово о полку Ігоревім, Ігоря сина Святослава, онука Ольгова». Ці слова — «горе» і «слава». Ось чому автор, оповідаючи про Ігоря, постійно звертається до славного і горісного минулого, ніби передчуваючи горе майбутнє.

Поразка Ігоря — це наслідок відсутності єднання між князями, невиконання підлеглими своїх обов’язків по відношенню до велико­го київського князя, прояв егоїстичної політики князів, що прагну­ли особистої слави. Ця ідея втілюється у всій художній структурі твору, а насамперед у композиції.

У вступі автор звертається до свого попередника «віщого» співця Бояна, роздумує над принципами побудови поеми. Відразу зверне­мо увагу, що постать Бояна трактується неоднозначно. Деякі дослід­ники вважають, що Боян був реальною історичною особою і жив щонайменше за сто років до описаних подій. Водночас — це синонім-перифраз співця взагалі. І. Вагилевич та Д. Лихачов уважа­ють, що ім’я Боян слід читати як два слова: сполучник «бо» та ім’я «Янь». Попередником автора «Слова» був Янь Вишатич, про якбго згадує літописець Нестор. А ім’я Боян в інших джерелах не зга­дується. В. Яременко зауважує, що в Нестора-літописця є запис про смерть Яна Вишатича і доброго старця Яня. Нестор засвідчив, що багато «словес» він написав не редагованими з вуст Яня.

Основна частина — це кілька оповідань: про виступ Ігоря (зав’яз­ка сюжету), об’єднання полків, стрімкий перехід до Дону, зловісні знамення на путі, першу переможну битву і другу поразку (кульмі­нація сюжету), поразку русичів (авторські публіцистичні роздуми з приводу цього), розповіді про віщий сон і «золоте слово» великого князя київського Святослава, глибоко ліричний плач-голосіння Іго­ревої жінки Ярославни; розповіді про втечу Ігоря з полону і погоню за ним половецьких ханів; розповіді про повернення Ігоря до Києва.

Закінчення — проголошення слави Руській землі, її князям та дружині.

Особливістю композиції є недотримання автором хронологічної послідовності викладу подій. Автор перериває опис походу Ігоря й згадує минуле чи переноситься думкою в інші місця, або ж розмір­ковує над причинами й наслідками подій, радить, веде суперечку. Усі ці елементи об’єднані наскрізною патріотичною ідеєю.

Існує альтернативна концепція, яка належить М. Переяслову. Дослідник уважає, що Ігор їхав до половців не битися, а одружува­ти сина Володимира з дочкою хана Кончака. На це вказує символі­
ка «Слова», яка має корені у весільному обряді, наприклад: образ світового дерева, на верхів’ї якого сидять солов’ї, соколи та заєць — символ розмноження. Має значення й те, що перехід Ігоря із си­ном відбувся між 3 квітня — 9 травня, тобто в русальні свята, які сприяли встановленню шлюбних зв’язків між дівчатами та хлопця­ми, між нареченими. А сама зустріч відбувається в п’ятницю, в день богині Мокоші, пов’язаної з весняними святами Лади і Лелі, котрих слов’яни шанували як покровительок любові та шлюбу. Для чого Ігорю необхідно було одружувати свого сина Володимира? Одруживши сво­го сина із ханською донькою, князь Ігор досяг би згоди із половцями цілком мирним шляхом.

Головна спрямованість твору, вважає М. Переяслов, не в заклику руських князів до єднання заради боротьби проти половців, а в про­тиставленні політики «чернігівського дому», себто політики Ігоря, імперській лінії Святослава, яка полягала в тому, щоб тримати регіо­нальних князів у постійному напруженні й маніпулювати ними.

Так чи інакше, «Слово о полку Ігоревім» залишається у наш час актуальним і цікавим, що підтверджує геніальність давньоруського письменника.