ІДЕЯ СОБОРНОСТІ ТА НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ. Україна — «тихі води, ясні зорі» — завжди була для загарбників, сусідів і несусідів ласим шматочком. Постійно частини її території потрапляли під чиюсь залежність, а після Переяславської угоди 1654 роду вона взагалі і юділилася надвоє. Одна частина, Лівобережна Україна, була під протек­торатом Росії, а друга, Правобережна — Польщі.

Та завжди знаходилися сміливі люди, які прагнули до об’єднання, до збереження української державності. Довгий час це не вдавалося. П. Куліш перший у літературі торкнувся теми козацьких часів, коли ге­рої перенесли центр творчих зусиль із зовнішньої боротьби (політичної, релігійної, національної) на внутрішню боротьбу в Україні. Це дало можливість у новому світлі побачити природу козацьких війн і головні причи­ни національного розбрату, національної трагедії.

У романі «Чорна рада» ми бачимо представників різних поглядів па соборність та незалежність України. В образі Сомка, наприклад, ав- кщ відобразив свій ідеал гетьмана, освіченого, талановитого, розумного, здатного сильною рукою об’єднати всі землі України в самостійну державу, рівну серед інших європейських держав. Для цього, на думку героя, потрібно було утвердити старшинське панування, тримати в по­тирі голоту, встановити міжкласовий мир, піднести культуру й освіту. Са ме влада так просто до рук не дається. Для цього потрібні і хитрість, і дипломатія, і особливо — вміння згуртувати навколо себе однодумців (а Сомка зрадили три його полковники, у яких він був упевнений), а та­кож, подумати про полегшення становища трудового народу, встановлен­ий хоч якихось елементів соціальної справедливості. Цього всього не було, на жаль, у славного наказного гетьмана, і він програв, поплатив­шись життям за ідею.

Гине і палкий прихильник об’єднання розрізнених частин України, встановлення автономної республіки та утвердження міцної гетьманської влади полковник-піп Шрам. Його патріотизм дивним чином поєднувався зі зверхнім ставленням до «черні» та запорожців, а це, у свою чергу,— з про­повіддю класового миру. Про який же мир може йти мова, коли трудовий народ у результаті виборів та воєн не одержить нічого, крім нового тиску з боку старшини?

Іван Брюховецький зумів привернути до себе всіх, на кого йому можна було опертися для здобуття гетьманства — і запорожців, і простий люд, і російських бояр. Перших підкупив викраденим із гетьманської скарбниці сріблом, простим поводженням, підтримкою козацьких звичаїв; другим обіцяв різні права й пільги, полегшення становища; третім просто дав хабаря. Мети своєї добився, став гетьманом, але зовсім не задля ідеї соборності та незалежності України, а для власного звеличення та збагачення.

І простий народ, і запорожці, і козацька старшина, як уже часто бу­вало, виявилися занадто довірливими до фальшивих обіцянок претен­дента на булаву та російського царського уряду. В епоху Іванця поси­лилися кривавий розбрат, тиск північних сусідів та гніт підневільного народу, який втратив усі права, здобуті у визвольній війні проти поль­ської шляхти.

Отже, талановитий письменник у яскравій художній формі довів і су­часникам, і нащадкам, що ідея соборності та незалежності України існува­ла давно і не була (і не могла бути!) здійснена через неправильний вибір керівників, політичних діячів та союзників, через надмірну довірливість та роз’єднаність.