Ідея служіння митця народові у новелі. Новела «Іntermezzо» з її ліричним героєм дали нове славне ім’я Михайлу Коцюбинському — Сонцепоклонник. Це водночас і соціально-психологічна, політична новела, і лірична симфонія, і лірична драма в прозі, і пейзажна новела. Ліричний герой має автобіографічні риси, але він не тотожний Коцюбинському. Він втілює ідейно-етичні якості всіх кращих митців своєї епохи. Герой Коцюбинського «болить чужим і власним горем». Він глибоко страждає, бо його вразлива душа, як ніжна струна, відгукується на людське горе.

Усе життя суспільства проходить крізь душу ліричного героя. Весь час, навіть уві сні, живе він з людьми, думає про життя трудящих. Це — митець-патріот, який любить рідну землю, відчуває її красу, але не має щастя.

Ідеться про інтелігента, який у відповідний момент мусить взяти на себе тягар відповідальності за народ, вказати йому соціальні й політичні орієнтири. Змальовуючи втечу від людей, цей перепочинок для втомленої людським горем і багатьма своїми проблемами душі, автор майстерно передає психологію втоми.

Ліричний герой твору втомився фізично і морально. Він не може більше терпіти горе трудящих, які кидають до його серця, «як до власного сховку, свої страждання і свої болі, розбиті надії і свою розпач». Його боляче вражає страждання людей. Саме тому герой твору шукає відпочинку і знаходить його серед просторих українських степів на Полтавщині в селі Кононівка. «Я утомився. Бо життя безупинно і невблаганно іде на мене…»

Пейзажні картини розкривають любов ліричного героя до рідної землі, його художню спостережливість, уміння словами передати життя природи, її зміни, її фарби. Ось він сідає на полі, заплющує очі і слухає жайворонків: «Вони сіють пісню на дрібне сито і засівають поля». Тут усього багато: неба, сонця, веселої зелені. Митець глибоко любить природу, але людину — над усе. Не страх, не зневіра, не зрада, а лише втома, перевтома від соціальної боротьби, штовхають на тимчасовий перепочинок. На лоні чудової природи, розкішних полів герой відчуває присутність незримого «третього». Його присутність нагадує йому будь-яка дрібниця, навіть хмаринки, і він думає про село, що заплуталось у панській ниві, як муха в павутинні, про долю людини, яку поглинають зелені хвилі полів. Відчувається нерозривний зв’язок з людьми, із суспільством.

Краса і гармонія поля відроджують в душі інтелігента-борця потребу у спілкуванні з людиною, прагнення зарадити її горю. Повтор «говори, говори» посилює неспокій у душі ліричного героя, викликаний монологом згорьованого селянина. І герой виповнює людським горем свою душу, вона вибухає гнівом і бажанням боротися. Своє місце у цій боротьбі герой бачить у перших лавах, тому так органічно звучать його слова: «Говори, говори… Освіжи небо і землю. Погаси сонце й засвіти друге на небі». Ці рядки не тільки характеризують ліричного героя, його політичне й етичне кредо, а й з’ясовують позицію автора новели. Отже, ідейне звучання твору: суспільний обов’язок інтелігента, митця в широкому розумінні — бути на передньому краї боротьби народу за правду і справедливість.

Сучасники Коцюбинського говорили, що твір справляє «враження симфонії», зітканої з яскравих, неповторних барв, звуків, думок, настроїв. Що сьогодні мене приваблює в новелі «Іntermezzо»? Насамперед, це образ ліричного героя — чесного художника, сміливого, цілком відданого людям. Перепочинок повернув йому сили, а образи природи повернули до нього рівновагу, зникло роздвоєння, прийшло бажання знову виконувати свої громадські обов’язки.