Образ Андрія Бульби. Те, що кохання підносить людину, доказів не потребує. Закоханий юнак спроможний на будь-які благородні вчинки, щоб завоювати серце дівчини. Для Андрія, молодшого сина Тараса Бульби, такою дівчиною стала дочка польського воєводи. Познайомився він з дівчиною за надзвичайних обставин.

«І загинув козак! Пропав для всього козацького лицарства!»  Це сталося в Києві, під час однієї з прогулянок. Андрій полюбляв блукати на-самоті у якомусь безлюдному закутку. Найбільше йому подобалися вишневі сади серед низеньких хат. Там жили звичайні люди, але Андрій бував і на вулицях, де мешкали дворяни — малоросійські й польські. Там будинки були вибудовані з деякою вибагливістю.

Під час однієї з таких прогулянок на хлопця майже наїхав ридван якогось польського пана. Мало того, що хлопець упав, та ще й візник оперезав його батогом. Але Андрій, як син відомого козака, полковника Тараса Бульби, не міг змиритися з такою образою. Він ухопитися за заднє колесо і спинив ридван.

Цей випадок змінив усе життя Андрія Бульби. Його заворожив сміх красуні, і почув він його саме тоді, коли опинився в незручному становищі. Красуня бачила, як він гепнувся на землю просто обличчям у болото. То був не принизливий сміх, а дзвінкий і гармонійний. Коли він поглянув на дівчину, то побачив красуню — чорнооку і білолицю. Її обличчя було осяяне вранішнім рум’янцем сонця. Красуня сміялася від всієї душі, і Андрій сторопів. Врешті-решт хлопець дізнався, хто ця дівчина — дочка ковенського воєводи, що прибув на якийсь час до Києва Він зустрів її ще раз у костьолі і вона мило усміхнулася йому.

Хто такий Андрій, знали всі, адже він був сином славнозвісного Тараса Буль би. Зовні Андрій нічим не поступався красуні-полячці: такий самий вродливий та гарний. До того ж він знав, чого хоче. Якщо його старший брат Остап чотири рази закопував буквар, бо не хотів навчатися, то Андрій був сумлінним учнем. Він був винахідливий, «частіше бував верховодою в досить небезпечних витівках», вмів уникати кари. Проте Андрій також жадав подвигу.

З волі батька, Тараса Бульби, разом з Остапом Андрій вирушив на Запорозьку Січ одразу ж після повернення додому з бурси. Тарас казав синам: «Саме там вам школа, там тільки наберетесь розуму». І дійсно, Андрій був неперевершений. «Андрій поринув в чарівну музику куль і мечів… Скажену знемогу й захват він бачив у битві».

Тарас Бульба мріяв про «відважне діло», і нарешті воно знайшлося для козаків, які вирушили в похід проти польської шляхти. Були численні сутички з польськими загонами, але козаки подолали все і з боями дійшли до Дубна. Переможна хода призупинилась. Місто мало міцні укріплення. Козаки взяли його в облогу. Мешканці голодували. І тут, осліплений своєю пристрастю до полячки, Андрій нехтує інтересами запорожців. Він узяв мішок з білим хлібом і пішов у ворожий стан. Про допомогу до Андрія звернулася служниця юної красуні. Андрій мріяв про те, що хліб врятує життя панянки. А назавтра він був уже в лавах ворожого війська. «Розчинилась брама, і вилетів звідти гусарський полк, краса всіх кінних цолків…» Попереду інших мчав лицар, «від усіх меткіший, за всіх вродливіший». На руці він мав дорогий шарф. Його Андрієві вишила дочка поляка. Андрій бився вже на боці ворога в ім’я своєї коханої.

Коли Тарас побачив цю картину, то враз оторопів. Оскільки характер Тараса був непримиренний до зрадників, то й сину своєму він не міг пробачити. Врешті-решт Тарас зустрівся з Андрієм віч-на-віч. Батько вже виніс вирок сину-зраднику — він з рушниці вбиває Андрія.

Не завжди кохання звеличує людину. Можна, звісно, злочин, який скоїв Андрій, списати на молодість. Але що ж це за кохання, в ім’я якого син іде проти батька, товаришів по зброї, нехтує інтересами батьківщини. Тарас теж любив своїх синів, але свою любов він не поставив вище від інтересів козаків, які боролися іа свободу рідної землі. Ми розуміємо, що відбувалося в душі батька, коли він дивився на мертвого Андрія. Але одна біда тягне за собою й другу: у лютих катуваннях гине Остап. Тому і здається закономірним фінал повісті: Тарас нехтує власним життям. Врешті-решт його поляки стратили…

Кохання — це високе почуття, але воно може як піднести, так і принизити людину, навіть згубити. Що й сталося з сином Тараса. Чому кохання до полячки згубило Андрія? Тому що він власні почуття у скрутні часи поставив вище за відданість батьківщині, рідній землі, яка його зростила.