Образ матері у творах Тараса Шевченка
Що є величніше від образу матері, що є благородніше від вдячності сина своїй неньці?!
Майже вся творчість великого сина України пронизана «образом святим тієї матері святої»..
Поетові була добре відома доля жінки-матері в тогочасному суспільстві. З великою любов’ю згадує Шевченко свою неньку, яка ростила його, просила в Бога щасливої долі для нього. Вона

… вночі

На свічку Богу заробляла;

Поклони тяжкії б ’ючи.

Пречистій ставила, молила,

Щоб доля добрая любила Ті дитину…

Поет рано залишився сиротою, не зазнавши радощів дитинства, зігрітого неньчиною ласкою. Його добру матір «ще молодую у могилу нужда та праця положила». Тому слово «мати» для нього — найсвятіше на землі.

Тяжкою була доля матері-кріпачки: злидні, повсякденна виснажлива праця на панщині, хатня робота, народження дітей, їх виховання, рекрутчина, що приносила невимовні страждання вдовам, забираючи на двадцять п’ять років їхніх синів. А скільки жінок ставали жертвами поміщицької розпусти, народжуючи нешлюбних дітей! І все це ми бачимо у творах Шевченка.

Страждає поет над гіркою долею вдови в поемі «Сова». Її єдиного сина, всю її надію, віддають у солдати. Марно чекає мати на повернення сина — і звістки від нього нема. Стара знесилена жінка стає жебрачкою і божеволіє. Поема «Сова» — один з епізодів широкої Шевченкової панорами про знедолених матерів.

З великим співчуттям ставиться автор до мук покриток, зганьблених панами (поеми «Катерина», «Лілея», «Слепая», «Відьма», «Марина» та інші). Ці багатостраждальні жінки чисті, вірні, великі у своїй материнській любові.

В поемі «Катерина» розкрито трагедію молодої покритки, яку батьки за її гріх виганяють з дому. Катерина з малям на руках йде шукати милого. Вона змушена просити милостиню, щоб не померти з голоду, та любов до дитини перемагає сором. Відштовхнута тим, котрого так щиро кохала, Катерина закінчує життя самогубством, а сина лишає при дорозі.

Велич материнської любові показано в поемі «Наймичка». Покритка Ганна, на відміну від Катерини, зберегла своє життя для сина, проявивши велику силу волі. Вона підкидає своє дитя бездітним селянам, а сама стає у них наймичкою, щоб весь час бути біля сина, ростити його. Образ матері-наймички надзвичайно привабливий. Це скромна, добра, роботяща жінка, здатна на велику самопожертву. Все життя Ганна живе поруч із сином і ні словом не обмовилась, хто вона для нього. Лише перед смертю жінка признається Маркові у своєму безталанному материнстві:

Прости мене! Я каралась

Весь вік в чужій хаті…

Прости мене, мій синочку!

Я… я твоя мати

Шевченко не говорить, що наймичка померла, а вживає слово «спала», і цим звеличує благородний образ матері-страдниці.

Душевна трагедія Лукії у поемі «Відьма» полягає в тому, що вона позбавлена навіть такого неповного материнського щастя, яким є щастя Ганни. Народивши двох діток, Лукія не тільки втратила право на особисту долю, але й право любити і виховувати своїх дітей, жити для них.

Ніхто в українській літературі до Шевченка не створив таких хвилюючих образів жінок.

За біблійними мотивами великий Кобзар написав поему про Божу Матір, наділивши її загальнолюдськими рисами. Поема сповнена епізодами страдницького життя Марії. Це і переховування дитини від воїнів царя Ірода, і поневіряння, і мандри в чужі краї. За проповідь нових ідей Сина Марії розп’яли. Після Його страти мати «своїм святим вогненним словом» вселила мужність в душі учнів і послідовників, що продовжили велику справу.

Жінка-мати у Шевченка виражає думи, прагнення, мрії трудового народу. У вірші «Сон» («На панщині пшеницю жала») відображена жадана мрія про волю і вільну працю. Любляча мати мріє не про власне щастя, а про щастя своїх дітей та внуків:

І сниться їй той син Іван

І уродливий і багатий,

Уже засватаний, жонатий —

На вольній, бачиться, бо й сам

Уже не панський, а на волі;

І на своїм веселім полі…

Але прокинулась жінка — нічого того нема. Вона щаслива, що в неї росте син, та радість її неповна, бо не може бути повного щастя у пригнобленому становищі людини.

Мати з дитиною була для великого поета найсвітлішим образом, уособленням краси, ніжності й благородства:

У нашім раї на землі

Нічого кращого немає,

Як тая мати молодая

З своїм дитяточком малим.

(«У нашім раї на землі».)

Спираючись на народні уявлення, Шевченко оповив образ матері ореолом величі. Він ніби підслухав невисловлену горду думу неньки про свою дитину:

Це моє!

Моє! — І дивиться на його…

І йде на улицю гулять Гордіше самої цариці,

Щоб людям, бачте, показать

Своє добро. —А подивіться!

Моє найкраще над всіма!

Жінку-матір великий Кобзар обожнював. Він готовий був молитися перед нею за святість її любові. І вірив, що її життя буде веселим, щасливим, вільним від тяжкої наруги та кривди, що терпіла вона від кріпацтва:

І на оновленій землі

Врага не буде супостата,

А буде син, і буде мати,

І будуть люди на землі.