БЛИЗНЯТА

Якось в однієї дуже бідної жінки народилися сини-близнята. Ось одного разу зажурилася мати біля колиски, замислилася над долею своїх дітей. Аж раптом біля неї з’явилася людська тінь і ска­зала, що жінка може просити у Долі все, що завгодно для своїх синів.

І побажала мати, щоб хлопці жили краще від неї, щоб вони ста­ли щасливішими. А ще —щоб давали іншим те, чого вони не мають: сумним — радощі, заплаканим — сміх, скорботним — утіху, не­мічним — здоров’я, а всім разом — щастя. При цьому попросила, щоб один із синів ніс щастя для сучасних людей, а інший — для прийдешніх.

У цю мить тінь перетворилася на жінку. Це була сама Доля. Вона вклала в душу одного хлопчика розуміння людських пристрастей і подарувала йому три яблучка: одне скляне, друге золоте, а третє цілком звичайне. Другому синові доля вклала в душу глибоку до­питливість і подарувала йому маленьку земну кулю з горами, моря­ми і блакитним небом, засіяним зорями.

Діти підростали. Перший змалечку був балакучим, веселим, допитливим, його завжди можна було бачити серед людей, бо він не любив самотності. Другий був мовчазним, спокійним, замисленим. Тихими літніми ночами він задивлявся на зорі. Обидва брати берег­ли свої дарунки як зіницю ока.

Ставши дорослим, веселий брат збудував собі палату, якої ще ніде на світі не було. Палата мала три кути; стіни були з різних матері­алів; біля входу стояли великі фігури різних звірів і птахів. Вікон було багато, і всі вони були різними. На високому шпилі стояв вите­саний з дерева чоловічок, що безперестанку день і ніч знаходився у русі. Кімнати у палаті теж були різними та сповненими різних диво­вижних речей. У господаря було багато слуг, до яких він завжди був лагідним, тому вони любили та шанували його. Люди приходили до палати й не могли надивуватися з такого чуда. Усі славили господа­ря. А той постійно додавав до своєї палати нові дива, щоб людям було цікаво приходити до нього, і щоб вони залишалися задоволеними.

Та одного разу сусідній цар захопив країну. Він спалив чудер­нацьку палату й розкидав чарівні яблучка. Господар палати помер

з горя, і тоді люди зрозуміли, що вони опинилися у тяжкій неволі. Це сталося тому, що, насолоджуючись власним життям, вони зовсім перестали думати і дбати про свою державу. Тепер їхні землі, сади й будинки належали чужому цареві та його людям, а вони всі стали рабами. Щастя батьків несло за собою нещастя дітям.

Тим часом другий допитливий брат мандрував по світу. Він хотів знати і розуміти все на світі: як світ білий побудований, для чого в ньому живуть люди, чому горить сонце і світять зорі, чому люди так різняться між собою: одні малі — інші великі, одні дурні — інші розумні, одні вродливі — інші негарні, одні моторні — інші мляві, одні чесні — інші злодійкуваті, одні бідні — інші заможні. Тому він уважно до всього приглядався. Багато чого бачив хлопець на своє­му шляху. І чим довше мандрував, тим краще пізнавав людське життя і з більшою цікавістю йшов усе вперед і вперед. Сивим дідом повернувся він до рідної країни. Побачив свій поневолений народ, зруйновані міста і чужинців, що панували на його землі.

В одному селі почув він, як старий дід розповідав своєму внукові казочку: «Десь далеко захований такий барабан, що коли у нього бити, то вискакують озброєні козаки. Скільки разів вдарити, стільки й козаків буде. Є млинок, який треба лиш покрутити, то зараз же буде те, чого тобі бракує: бідному — баг атство, дурному — розум, нещас­ному — щастя, поганому — врода, слабому — здоров’я, сліпому — зір, глухому — слух, німому — мова. А ще є така шабля, як візьмеш її у руки, то вже нікого і нічого не будеш боятися. Хто знайде ті речі, той визволиться з неволі й врятує весь народ. Знайти їх може лише той, хто має у своїх руках маленьку роблену земну кулю».

«Для дітей казка — забавка, а для мудрого — загадка. Треба її розгадати», — подумав другий брат. І розгадав, бо був мудрий. Дістав він двох голісіньких воронят, двох малих сірих щурів і двох собак. Вигодував їх, приручив, навчив розуміти людську мову й сам навчився їхньої мови. Коли вони виросли, то щодня він посилав двох воронів на схід і на захід, щоб знати, що діється у світі і як можна повернути волю своєму народові..

Так, ворони, щури і собаки принесли з Британського царства ча­рівний млинок, дістали з Китайського царства чарівний барабан, з яко­го вистрибують сміливі козаки. За допомогою океанського царя муд­рий брат отримав шаблю, з якою нікого й нічого не будеш боятися.

І ось настав час визволяти рідний край. Поставив мудрий брат чарівний млинок на найвищому шпилі й дивиться: вітер дме, мли­нок крутить. Нараз все змінилося: сліпі стали зрячими, глухі стали чути, німі заговорили, погані стали вродливими, бідні — багати­ми, нещасні — щасливими, а дурні — розумними. Усі підвели го­лови й побачили, що в країні панують чужинці, користуючись їхніми багатствами, вольностями і ними самими. Кинулися усі до зброї, щоб вигнати ворогів, та немає чим. А їхній цар замкнувся зі своїм військом у великій фортеці й звідти, маючи зброю, керує країною. Тоді мудрий брат ударив у барабан і наказав першому козакові, що звідти вискочив, бити тривогу і збирати військо проти царя.

Зібралося військо, пішло на фортецю царя. Аж раптом все стихло. Відправив брат своїх помічників дізнатися, що трапилось. А ті й роз­повіли: сидить військо у чарівних садах, що виросли з яблук першого брата. У скляному пустує, у золотому мріє, у райському спочиває.

Узяв тоді брат барабан та шаблю і сам пішов до фортеці. Та коли йшов садами, захотілося йому спати. Спить він і бачить земну кулю, подаровану Долею. А та й каже: «Побував ти у всіх країнах і пізнав усі народи. То чи щастя людей у мізерних забавах і пристрасних задоволеннях? Встань, збуди своє військо, бо вороги, що засіли у фортеці, знову готуються, щоб накласти кайдани на цілу країну».

Прокинувся мудрий брат, вирубав, викорчував шаблею сад, що одурманив його, а тоді ударив у барабан, та так гучно, що все військо прокинулося від мрій і пустощів і рушило в наступ на фортецю. Здо­лавши ворога, брат на диво змінився: замість сивини — золоті ку­чері, замість похиленої старечої постаті — прекрасний юнак. І став народ вільним на віки вічні!