Художнє втілення філософських ідей. Григорій Савич Сковорода, видатний філософ, письменник-просвітитель XVII століття, посідає почесне місце в історії української і світової культури. Велич і безсмер­тя Сковороди полягає в тому, що в глуху пору національ­ного гніту, найжорстокіших утисків народу самодержав­ною Росією він став на захист співвітчизників, проголосивши: «А мій жребій – з голяками».

Свої філософські погляди Сковорода обстоює і в байках. Першу байку він написав віршем 1760 року в Харкові. Причиною написання байки, як твердить сам автор, було те, «що багато хто з учнів, нітрохи для цього не народжені, навчалися». Сказана езопівською мовою гірка правда мала свою дію – єпископ більш як 40 «недорослів», яких учив Сковорода, звільнив від непосильного для них труда. Вже перша спроба показала, який великий вплив мав цей жанр на читачів.

Писати байки Сковороду спонукало саме життя з без­ліччю явищ і фактів, вартих осміяння, осуду та бажання виправити вади, навчити, передати свій життєвий досвід, поділитися наслідками багатьох роздумів. Зразком цього жанру була для нього класична грецька та римська байка і передусім творчість Езопа. Виразно позначився на бай­ках Сковороди і вплив усної народної творчості, зокрема влучних прислів’їв та приказок з їх мудрістю і дотепністю, висловленою в лаконічній, афористичній формі.

Протягом 1769-1774 років у Харкові та поблизу Хар­кова Сковорода написав ЗО байок. Вони й склали збірочку «Байки Харківські».

Більшість байок – твори оригінальні, а коли часом Ско­ворода й використовує якусь фабулу Езопа, то насичує її цілком новим змістом. Так, у байці «Олененя і Кабан» пись­менник відтворює ситуацію, подібну до тієї, в яку потрап­ляють Езопові граки, убравшись у пір’я павича. Але якщо Езоп лише застерігає від такого роду вчинків, щоб не потрап­ляти в смішне становище, то Сковорода викриває не стільки прагнення похизуватися чужою пишною одежею, скільки намагання використати свою «нову одежу» на те, «щоб… проломлюватися крізь законів громадянських загороди».

У багатьох байках провідною є думка про необхідність жити «за природою», про те, що праця за нахилом, за по­кликанням, за здібностями приносить насолоду людині і користь суспільству. Чи не найкраще розкрито цю думку в байці «Бджола і Шершень». Тут йдеться не лише про при­родженість праці, а й про життєву необхідність трудитися. Труд творчий, труд за природними нахилами – це джерело справжнього щастя. І горе, коли людина не за свою справу береться. «Природжене діло є людини найсолодший бен­кет»,- стверджує Григорій Сковорода.

Ідея природженості праці є провідною і в байках «Орел і Черепаха», «Жайворонки».

Обстоюючи важливу роль природного нахилу, Григорій Сковорода звертає увагу на велике значення практики, досвіду («Дві Курки»).

У системі поглядів, що їх викладено в «Байках Харків­ських», значне місце займає одне з важливих питань філо­софського вчення Сковороди – роздуми про людське щас­тя. На думку письменника, щастя не треба шукати ні за морем, ні на небі, воно завжди поруч або в самій людині. У байці «Зозуля і Дрізд» стверджується: «Щасливий той, хто поєднав природжену свою роботу з загальною. Вона є справжнє життя». Проте щастя людини не лише в при­родженій праці, а й у дружбі, щирій, безкорисливій («Пес і Вовк», «Соловей, Жайворонок і Дрізд»). Прекрасне по­чуття дружби приносить справжнє щастя: «Щасливий, хто хоч саму тільки тінь доброї дружби нажити спромігся».

Філософські погляди Григорія Сковороди, викладені ним у байках, мають загальнолюдську цінність, ніколи не ста­нуть застарілими і вчитимуть мудрості і доброти майбутні покоління людей.