«Хотів би я купити собі трошки щастя, якщо його десь продають…». Що таке щастя? У чому сенс нашого буття? Кожна людина відповість по-різному на ці питання, бо кожна лю­дина має свою, властиву лише їй, шкалу цінностей. По-своє­му розумів щастя герой повісті американського письмен­ника Ернеста Хемінгуея – старий кубинець Сантьяго. Він живе в особливому світі: не споглядає природу відстороне­но, а сам є її частинкою. Все життя прожив він у єдності з нею, з морем.

«Та старий завжди думав про море, як про жінку, про живу істоту, що може подарувати велику ласку і позбави­ти її, а коли й чинить щось нерозважне, то лише тому, що така вже її вдача».

Сантьяго розуміє, що морські мешканці і він належать до одного світу, і це викликає в його душі ніжність та жаль до них. Він розуміє, що якби не жорстока боротьба за існу­вання, то не треба було б руйнувати, нищити життя меш­канців моря. Старий усвідомлює, що та боротьба необхід­на і виправдана, але ж «як добре, що нам не треба вбивати сонце, місяць, зірки».

Тяжке життя примушує Сантьяго займатися нелегкою справою – рибальством. Море не любить слабких, воно любить і розуміє людей, мужніх духом, гордих і міцних. Саме таким і був Сантьяго. Три дні провів він у тяжкій виснажливій боротьбі з величезною рибою-мечем. Двобій закінчився перемогою старого рибалки, але ж здобич кра­дуть акули. З усіх сил він змагається з ними, нізащо не хоче здаватися. Під час нелегкої боротьби Сантьяго про­мовляє слова, в яких втілена авторська думка: «Людина не для того створена, щоб терпіти поразки. Людину мож­на знищити, але її неможливо перемогти».

Письменник на прикладі старого рибалки показує, що людина лише тоді залишається людиною, коли навіть під час поразки вона шанобливо ставиться до своїх суперників. Не отримавши здобичі, Сантьяго навіть в думках не відчу­вав ненависті до рибини, навпаки, він ставиться до неї з по­вагою і вважає, що під час двобою вона трималася розум­но і з гідністю.

Саме гуманністю – однією з найкращих рис старого рибалки – пишається Хемінгуей. Гуманність до всього живого, гуманність до людей – ось що вирізняє Санть­яго з натовпу, викликаючи захоплення красою його душі.

Показуючи героя самотнім, Хемінгуей не робить його індивідуалістом. Під час рибальства старий часто згадує хлопчика Маноліно. Суворий закон боротьби за існування розлучає їх, але це не заважає їхній дружбі.

Вони вдвох захоплюються грою мужнього бейсболі­ста Ді Маджіо, який грає краще за всіх і навіть з трав­мованою ногою перемагає. Автор намагається порівня­ти мужність бейсболіста з мужністю Сантьяго під час боротьби, але наскільки більше її в рибалки, який до крові порізаними руками вбиває акулу і не скоряється, коли замість неї з’являються інші і з’їдають здобич. Він не відступає в найкритичніший момент через те, що звик до труднощів, до боротьби, бо весь свій вік бореться за право жити.

Чи відчуває Сантьяго себе щасливим? Мабуть, ні. Пе­симізм звучить у його словах про можливість людського щастя: «Хотів би купити собі трошки щастя, якщо його десь продають… А на що його купити? Хіба що на полама­ний гарпун, зламаний ніж і покалічені руки?» Навіть мужність, сміливість не приносять людині відчуття щас­тя: рибину з’їли акули, а подвиг старого лише самоціль, що викликає почуття втоми, спустошення. «Ти змучився, старий. Душа у тебе змучилась».

Але ж Хемінгуей не хотів полишати розповідь про ста­рого рибалку на ноті смутку, бо саме філософський підтекст твору підказує, як рішуче виступає він за активну пози­цію людини.

Життя даровано кожному, щоб творити добро, чесно виконувати свої обов’язки, бути мужнім, мати гідність та розум – ось на чому наголошує письменник. Саме тому повість-притча «Старий і море» звучить як гімн мужності людини, її волі, силі, розуму.

Наше життя сповнене пристрастей, випробувань, пора­зок, і непереможний дух людини повинен протистояти всім негараздам, але діяти за законами гармонії та краси. І та людина може вважати себе щасливою, яка буде усвідом­лювати, що життя не минуло марно, що вона боролася чес­но, справедливо і її перемога не завдала шкоди гармоній­ному устрою світу.