Хоч гірше, аби інше. Іван Липа прожив недовге, але насичене подіями життя. Він був лікарем, гро­мадським діячем і письменником, боровся за національне визволення України, за що був заарештований і ув’язнений. Займаючись.лікарською практикою, побуду­вав у місті Дальник лікарню для незаможних жителів, організував видавництва, в яких друкував твори талановитих українських письменників і поетів; у роки Укра­їнської Незалежної Республіки керував Управлінням культури й віровизнання в уряді, був членом Всеукраїнської Національної Ради та Ради Республіки, входив до складу комісії з підготовки Конституції УНР і обіймав відповідальну посаду мі­ністра охорони здоров’я в УНР.

Здається, життя розкривало перед ним безмежні перспективи бути серед лю­дей, які створювали незалежну Україну, але до влади прийшли більшовики і Україна знову стала Частиною вже нової величезної імперії СРСР

З 1922 року Лигіа-державотворець став простим лікарем, працював у селищі Винники поблизу Львова, де й помер.

Довгі роки творчість Івана Липи була маловідомою в Україні. Та останнім ча­сом ми можемо ознайомитися з творами цього письменника, які вражають своєю мудрістю, знанням людської натури.

На перший погляд, притча «У невідому путь» — це розповідь про борця, який має свою мету і йде до неї, долаючи всі труднощі. Та мені здається, що ця притча — це зріз із життя самого Івана Липи, який вірив у високі ідеали, бачив широкі перспективи — а натомість наприкінці життя опинився в тій самій точ­ні, з якої й починав.

Черепаха, героїня притчі «У невідому путь», народилася в долині біля широко­го ставу, де їй було безпечно і затишно, але щодня її погляд привертала гора. Че­репасі здавалося, що на тій горі живуть сонце і місяць, там більше небесної бла­киті, ніж у її долині. їй будь-що захотілося дістатися вершини, на яку сідають ши­рококрилі орли. Мрії, навіть найабсурдніші, мають збуватися: черепаха поповзла ні’ору. Багато місяців по тому вона таки видерлася на вершину, але виявилося, що місяць сходить далеко-далеко, сонце стоїть високо-високо, а небесна блакить роз­стилається ще далі. То чого ж вона досягла, чому присвятила своє життя? Само­тня, стара, голодна, поросла мохом черепаха стояла на горі і вже навіть не мріяла повернутися назад у долину, де промайнули щасливі дні її життя.

Звичайно, ця притча про боротьбу, про мрію і сподівання на краще. Але якщо її житті вже маєш те, що слід цінувати, то чи варто ризикувати цим заради нездій­сненної мрії зазирнути в очі місяцю, сонцю, небесній блакиті і ширококрилим орлам? Якщо ти вже народився черепахою, то, на мою думку, цінуй те, що маєш, бо здираючись на гору, нестимеш не тільки мрії й сподівання, а ще й важкий пан­цир, шо сковує рухи і притискає до землі. Не один раз, піднімаючись на гору, че­репаха із сумом озиралася, щоб хоч здалеку поглянути на свою долину, але повер­нути назад означало напевне загинути, каменем полетівши вниз.

Звичайно, треба мріяти про щось більше, ніж тихе життя біля болота. Але не можна ставати упертим заручником своєї мрії. Треба цінувати те, шо маєш, ста­вити перед собою цілі, що зроблять тебе сильнішим і мудрішим, піднесуть вго­ру над собою, а не над світом. Саме це, на мою думку, і хотів сказати Іван Липа своєю притчею.