Хліб, мати, Батьківщина – ці слова знайомі нам зма­лечку. А як чудово пахне тільки-но випечена паляничка з рум’яною скориночкою, яку бабуся дістає з печі!

Український народ протягом століть створив багато різновидів виробів із борошна: плетеники, мандрики, буб­лики, колоби. І, звичайно, хліб. Жодне свято чи проста вечеря не проходить без нього. Коли ж приїжджають до України гості із різних країн світу, то їх неодмінно зу­стрічають хлібом і сіллю, тим самим виявляючи свою гос­тинність. Тому і кажуть, що хліб – всьому голова. Поет Дмитро Білоус у вірші «Хліб і Слово» підкреслює велике значення хліба в нашому житті.

У стінах храмів і колиб Сіяє нам святково,

Як сонце, випечений хліб…

А ось у роки війни хліба не завжди вистачало, а часті­ше його зовсім не було. Поет Володимир Бровченко у вірші «Недожата нива» розповідає, що війна принесла багато горя нашому народу. Нікому було вирощувати хліб, бо чолові­ки пішли захищати свою Батьківщину, а жінки повинні були не тільки працювати задля перемоги, але й сіяти та вирощувати хліб. Жіночих рук на все це не вистачало, тому нива залишилась недожатою. Роки війни забрали багато людських життів, полем «ходила солдатова смерть».

Стало на світі більше вдовиць…

Хлібові трудно служивши і чесно,

Воїн лежав між снопів горілиць…

Здається, що сама земля сумує за своїм воїном-хліборобом.

Зараз нам важко збагнути весь жах війни. Хліба у нас вдосталь: і палянички, і бублички, і пиріжки. Ми шанує­мо хліборобів за їх важку натхненну працю, шануємо пе­карів, чиї руки випікають духмяні хлібини.