В історії вітчизняної культури визначне місце по праву належить Г. Ф. Квітці-Основ’яненку. Це — перший український прозаїк, один з видатних письменників дошевченківського періоду. Його творча спадщина заслужено користується широкою популярністю в народі.

У своїх творах письменник майстерно відобразив життя різних верств феодально-кріпосницького суспільства кінця XVIII — початку XIX ст.

Він мав велике бажання відтворити життя простого українського народу, заговорити його рідною мовою, показати звичаї і обряди селянина-трудівника.

Українські прозові твори Г. Квітки діляться на дві групи: сатирико-гумористичні і сентиментально-реалістичні.

До сатирико-гумористичних творів належать: «Салдацький патрет», «Мертвецький Великдень», «Пархімове снідання», «Конотопська відьма» та інші.

Сатирично-гумористичні твори Квітки мають народну основу. Письменник намагався писати свої повісті в дусі народних анекдотів і переказів. Крім того, він уносив до них побутово-етнографічні картини. Цим його сатирично-гумористичні твори нагадують оповідання М. В. Гоголя зі збірки «Вечера на хуторе близ Диканьки», впливу яких зазнав Квітка.

Ось, наприклад, оповідання «Солдацький патрет». Автор назвав його — «Латинська побрехенька, по-нашому розказана».

У цьому оповіданні виступає Кузьма Трохимович, майстер із Борисівки, Курської губернії, який так намалював портрет солдата, що всі вважали його живим:

«Як задивишся на нього, так, бачиться, вже й ворушиться, і вусом морга, і очима поводить, і руками дьорга, і ногами дрига… от побіжить, от битиметь!»

Майстер виставив цей портрет на ярмарку, і це викликало багато непорозумінь: із солдатом пробують розмовляти, вітаються з ним, пропонують подарунки тощо. Аж ось підійшов до портрета гурт парубків на чолі з шевцем Терешком. Терешко теж спочатку прийняв портрет за живого солдата й привітався до нього. Коли ж усі навколо підняли Терешка на сміх, він став шукати різні хиби в змалюванні чобіт на солдатові. Маляр вислухав ці уваги і поправив портрет. Тоді Терешко почав вказувати і на хиби в змалюванні одежі, але на це Кузьма Трохимович різко відповів йому: «Швець, знай своє шевство, а в кравецтво не мішайся», тобто не берися судити про те, чого не розумієш. Устами свого героя Кузьми Трохимовича автор утверджує думку про реалістичне мистецтво, яке покликане служити народові.

В основу оповідання «Мертвецький Великдень» Квітка поклав фольклорно-фантастичні, гумористичні твори, та побутові мотиви.