Грай, кобзо, грай… Кобзарі — хранителі героїчного козацького минулого. (Вже й Січі біля дніпровських порогів не стало. Відійшла у минуле ця героїчна сторінка нашої історії. Та пішли Україною зрячі і незрячі кобзарі, щоб розповісти людям про славну козаччину:

На розпутті кобзар сидить Та на кобзі грає.)

Славні сини України. (Сидить кобзар і співає про Наливайка, Кравчину, Шелюгу… Відходять їхні імена у небуття. Плаче гіркими сльозами і серце Тараса Трясилн!

«Бідна моя Україно, Стоптана ляхами!»)

Ставлення Т. Шевченка до запорозького козацтва. (Т. Шевченко стави неї до періоду козацтва як до найвизначнішої сторінки в історії України. Кони пам’ять торкається руйнації Січі, автор не може стримати гніву, жалю. Мі почуття народжені любов’ю до неньки-України:

Україно, Україно! Серце моє, ненько!

Як згадаю твою долю, Заплаче серденько!

У розпачі Т. Шевченко запитує, де поділося славне козацтво, де його слава, де пам’ять про полеглих за волю і Україну?)

Тарас Шевченко нагадав про козацькі звитяги. (Козацький отаман Тарас Трясило вирішив, що досить журитися. Він зібрав козацьке військо і повів його битися з поляками. Спочатку знекровлене військо козацьке зазнавало поразки. Отаман почав радитися зі старшиною:

«Вже не три дні, не три ночі Б’ється пан Трясило. Од лиману до Трубайла Трупом поле крилось».

На честь перемоги поляки влаштували бенкет. Козаки запропонували отаманові дочекатися ночі.

А ніч-мати дасть пораду, — Козак ляха знайде.

Тієї ж ночі козаки побили ляхів і довели ворогам, що слава козацька ніколи не згине.)

«Тії слави козацької повік не забудем». (Понад п’ять століть минуло відтоді, [ як зародилася козацька Січ. Народ не забув героїчну сторінку своєї історії. Січ І можна зруйнувати, але не можна знищити пам’ять про козаччину в серцях І українців. Вона живе у піснях, думах кобзарських, в історичних дослідженнях,

у творах письменників, у безсмертній поезії Т. Шевченка.)