Головна тема поезії Василя Стуса. Наша Україна має трагічну і незвичайну історію. Прикладів тому можна навести безліч. Один із них: найкращі люди часто сидять за ґратами.

Одна із таких трагічних доль — доля Василя Стуса. Багато хто порівнює В. Стуса з Т. Шевченком.

«Якби було краще життя, я б віршів не писав, а — робив би коло землі», — говорив Стус. Він був освіченою людиною, навчався в аспірантурі, міг мати прекрасне майбутнє, але доля свого народу не давала йому спокійно жити. Не міг він терпіти наругу, брехню і лицемірство. Україна — головна тема творчості В. Стуса. «За стодалями вітчизна, перестрашене пташа, то мій трунок і трутизна, нею витліла душа».

В оціх коротких рядках увесь Стус. Про що б не писав Стус: про сина, матір, дружину, свою самоту в Мордовії і на Колимі, про життя і смерть — він пише про Україну. Україна його п’янить, робить навіженим, надає сили (це «трунок»), але ж вона і «трутизна», яка вбиває його дух і тіло.

З чого зіткана Україна Стуса? Це спогади про дитинство, де він був щасливий, де звучала мамина пісня, це найсвятіша людина на землі – мати: «Вітчизна. Матере, Жоно…» Це і Шевченко, який був для Стуса не лише поетом, а пророком, повітрям. Ці дві трагічні постаті в українській літературі зливаються в одну: Шевченкове стає Стусовим.

Рідко можна зустріти людину такої цілісності, чистоти, одержимості. Адже Стус багато досяг в житті, мав сім’ю, друзів, але заради ідеї все покинув і страждав. Хотів життя, побудованого на честі, не міг змиритися з насильством, облудою. Дивує, що відірваність від рідної Землі тільки посилила відчуття синівського зв’язку з рідною землею. Вона — найбільша його святиня, його духовний порятунок:

О земле втрачена, явися Бодай у зболеному сні,

І лазурово простелися, І душу порятуй мені.

В. Стус — митець самобутнього, оригінального світобачення, поет, який відчував необхідність гармонійного єднання людини і природи, який розумів, що людина — дитя природи — несе відповідальність за весь світ.