Глибока людяність творів Джека Лондона. Без перебільшення можна сказати, що важливі процеси суспільного і духовного життя Америки були в полі зору самобутнього письменника Джека Лондона й масштабно відобразилися в його творчості. У літературу він увійшов своїми «Північними оповіданнями», які з’явилися на початку XX століття: «Син вовка», «Віра в людину», «Бог його батьків», « Діти морозу». У цих творах романтизм межує з реалізмом. «Північні оповідання» не були на той час принципово новим явищем.

Глибока людяність простежується в багатьох творах письменника. Наприклад, в оповіданні «Любов до життя» головний герой, якого друг покинув із вивихнутою ногою, напівмертвий від голоду й утоми, добирається через снігову пустелю до узбережжя. Тут показано не лише інстинкт самозбереження, а й любов до життя, до цього прекрасного світу. В оповіданні «Спілка старих людей» головний герой індіанець не задоволений білими людьми. Він каже: «Білі люди приходили до нас, як подих смерті, вони дихають нею, а проте самі не вмирають…» Індіанці не хочуть смерті ні своїх людей, ні білих. Вони не хочуть ніякого насильства, прагнуть людяності.

А в оповіданні «Мексиканець» розповідається про юнака Феліпе Ріверу, який здобуває перемогу в боксерському бою з досвідченим спортсменом Денні Уордом. Завдяки цьому він виграє гроші, які потрібні для купівлі гвинтівок, щоб здійснити революцію. Феліпе Рівера прагнув щастя та миру для всіх бідних людей, адже його батька і матір розстріляли реакціонери.

Можна наводити багато прикладів, та висновок один: люди бувають різного характеру, різних поглядів та національностей. Але головне — вони повинні допомагати один одному, співчувати і підтримувати в тяжку хвилину.