Глибини народної мудрості. Фольклор захоплює своєю правдивістю, емоційністю, задушевністю і поетичною красою. Прислів’я, приказки, загадки, скоромовки є витвором народу. Протягом століть відшліфовувалася їх поетична форма, набуваючи довершеності і простоти, що є ознакою високого мистецтва. Вони свідчать про живий інтерес людей до власної історії, рідної землі, краю, дають справедливу оцінку історичним подіям. Про це влучно каже прислів’я: «Народ скаже — як зав’яже».

Прислів’я і приказки виникли у сиву давнину. Коли ще не було письма, вони передавалися із уст в уста. У мудрих і дотепних висловах український народ розкрив різноманітні явища суспільного життя і природи, влучно оцінив людські характери і події. Правда і кривда, добро і зло, мужність та боягузтво, щедрість і скнарість, товариськість і незгода соціальна нерівність і любов до рідного краю — про це все сказано у прислів’ях та приказках коротко та образно. Адже в них вікова мудрість, багатостраждальна історія, а головне — «Правду у приказках шукай».

Уже у самих поняттях «прислів’я», «приказка» вказується на те, що вони вживаються «при слові», «при казанні». Тобто під час розповіді для підкреслення основної думки, з використанням образних висловів, у яких є гумор і дотепність, розум і досвід. Прислів’я можуть вживатися у прямому значенні, наприклад: «Дружба — велика сила». А також у переносному: «Не той друг, хто медом маже, а той, хто правду каже». В останньому розуміємо, що «солодощі» — це приємні, але фальшиві слова, яким не слід вірити. Близько до прислів’їв стоять приказки. Тут є натяк на висновок. І їхній зміст стає зрозумілим тільки з контексту. Отже, прислів’я і приказки — це перлини народної мудрості.