ГІМН ЛЮДИНІ. Одним із видатних драматургів давньогрецького театру був Со­фокл. Його життя було найщасливішим і найпліднішим. Удоско­наливши драматичні жанри, Софокл виводить на сцену третього актора, його герої більш олюднені, самостійні в своїх вчинках і гли­боко нещасті.

Сам драматург був ідеалом гармонійної людини, після його смерті ім’я Софокла майже було канонізовано. Генія вважали національ­ним надбанням Греції. Трагедія «Антігона» — третій твір із три­логії про царя Едіпа. Донька великого царя, Антігона, порушуючи наказ Креонта, поховала за всіма обрядами свого брата, оголошено­го ворогом. Смілива дівчина розуміє, що прирікає себе на смерть. Але обов’язок перед рідним братом не дозволяє бути слабкою:

Ой нещасна-бо ти

О, Едіпа, нещасного батька, дочка!

Що з тобою, скажи?

В чім винують тебе?

І невже-бо ти царські закони

Так безумно посміла порушить?

Софокл дивується силі людського духу, працьовитості, безстраш­ності й винахідливості людей. Все під силу людині, але смерть не здолати:

Нездоланна смерть одна,

А біль хвороб, тягар знегод — не страшні нам.

Антігона протистоїть смерті, бо її героїчний вчинок — безсмерт­ний. Талановитий драматург увічнює в трагедії просту людину з непростою долею та складним моральним вибором.

Трагедія «Антігона» — одвічний гімн нескореній людині.