Героїчний характер образів поеми «Гайдамаки». Найбільшим і найвизначнішим твором у ранній твор­чості Тараса Шевченка є історична поема «Гайдамаки». Її історична основа – селянське повстання на Правобережній Україні 1768 року – Коліївщина. Це було одне з найбіль­ших гайдамацьких повстань українського народу проти польсько-шляхетського гноблення, які спалахували одне за одним упродовж XVIII століття.

Головний герой твору – повсталий народ. «Гайдамаки» – поема полум’яного, грізного народного гніву, породжено­го соціальною і національною кривдою:

…Замучені руки Розв’язались – і кров за кров,

І муки за муки!

Гайдамаки – це, стверджує поет, герої, орли:

На ґвалт України Орли налетіли…

Вони нещадні і непримиренні у своєму всенародному визвольному пориві, у відплаті панам за заподіяні крив­ди, знущання:

Як смерть люта, не вважають

На літа, на вроду…

…Де пройдуть – земля горить,

Кров’ю підпливає.

Повстанці палко прагнуть визволення. Шевченко змальо­вує сильних, мужніх людей, які піднялися на захист Бать­ківщини, рідного краю від польських панів-поневолювачів.

Образ повсталого народу конкретизується в поемі в трьох героїчних постатях – Яреми Галайди, Максима Залізняка та Івана Гонти.

Ярема – узагальнений художній образ повстанця-гайда- маки. У передмові до поеми Тарас Шевченко зазначив, що «Галайда вполовину видуманий», а в примітці додав: «…між Звенигородкою і Вільшаною по старому шляху Боровиків хутір і корчма, де б то Ярема Байстрюк, а потім Галайда був…

наймитом». Це вказує на те, що образ Яреми-наймита, а зго­дом повстанця-гайдамаки має реальну основу, хоч у його створенні велика роль належить творчій уяві. Ярема повстає як типовий образ повстанця-гайдамаки, учасника всенарод­ної війни проти польсько-шляхетського панування, в ньому втілені кращі риси народного характеру. Він сповнений не­нависті, лютого гніву до ворогів і прагне помститися їм за всі кривди. Це почуття приводить Ярему в гайдамацький загін Максима Залізняка, де він своєю мужньою безкомпромісною поведінкою здобуває загальну шану. Нещадна боротьба з во­рогами приносить йому славу на всю Україну. Із наймита, над яким знущається хазяїн-корчмар, Ярема перетворюєть­ся на грізного месника, стає незламним борцем за народну волю й права. Зазнавши всіх кривд людини підневільного ста­новища, він, одначе, не втратив віри в добро. І в ім’я цього добра може бути страшний у своєму праведному гніві:

А Ярема – страшно глянуть –

По три, по чотири так і кладе.

У героїчному плані змальовано в поемі і ватажків по­встання – Максима Залізняка та Івана Гонту. Це особи істо­ричні. Створюючи їх образи, Шевченко спирався також і на народні перекази.

Залізняк – ватажок повстання, патріот, улюбленець на­родних мас. Гайдамаки шанують та уславлюють його: «У нас один старшина – батько Максим». Таким гайдамацьким батьком виступає Залізняк протягом усього повстання. Він виявляє високу мужність у бою, особистим прикладом за­палює повстанців на боротьбу. Це – щира душа, він живе інтересами народу, кровно з ним пов’язаний. Кобзар Волох співає про нього:

Отакий-то наш отаман,

Орел сизокрилий!

Нема в його ні оселі,

Ні саду, ні ставу…

Залізняк – втілення народного гніву проти панів, непри­миренності, нещадності до ворогів.

Змальовуючи боротьбу українського народу в минуло­му, Шевченко прагнув збудити почуття національної гідності у своїх співвітчизників. Народ повинен знати свою історію, тому великий український поет і наголошує на повчальних уроках Коліївщини:

Слухайте, щоб дітям потім розказать,

Щоб і діти знали, внукам розказали,

Як козаки шляхту тяжко покарали.