«Герой нашого часу» — роман психологічний і філософський. Вершина творчості Лєрмонтова — соціально-психологічний роман «Герой нашого часу». Головна дійова особа роману — офіцер Григорій Печорін, прекрасно освічена, багата молода людина, яку вислали із Петербурга в діючу армію на Кавказ. Епізоди його життя на Кавказі складають зміст роману, який побудований з п’яти повістей: «Тамань», «Максим Максимович», «Бела», «Княжна Мері», «Фаталіст».

Печорін — «зайва людина». Поводження його незрозуміле оточуючим людям, тому що вони мають звичайну, поширену в дворянському суспільстві точку зору на життя. Печорін міг бути блискучим офіцером. Він сміливий, не боїться небезпеки і смерті, у нього залізна воля. Але він не шукає військової слави і не робить військової кар’єри. Свої сили й енергію він витрачає на пусті вчинки. Його життя не має мети, він ставить життя в залежність від випадку, примхливого бажання і перетворює його на гру. Розчарованість у світському товаристві Печорін переносить на все навколишнє. На страждання і радощі інших людей він дивиться «тільки у відношенні до себе». Відкидаючи сучасну дійсність, він захищає тільки свою особисту свободу, свободу своєї волі. Так позначається його індивідуалістична психологія.

Вчинки Печоріна, примушуючи страждати інших, не роблять і його щасливим. Він нещасний і самотній. Його холодний розум невпинно судить усіх і самого себе. У той же час у його душі живе потреба в коханні й співчутті. У ньому кипить енергія, йому хочеться активної дії, він розуміє, що в нього могло бути «призначення високе». Але докласти своїх сил до суспільно-корисної справи в його час було неможливо.

Кипуча діяльність Печоріна пуста і марна, вчинки дрібні. Час поставив його перед вибором: «або рішуча бездіяльність, або діяльність без мети».

Незважаючи на те, що Печорін так і не знайшов головної, гідної його цілі в житті — і в цьому одне І; джерел трагізму його долі, — було б невірно стверджувати, що в нього взагалі немає серйозних занять. Одне з них — розуміння природи і можливостей людини Звідси — нескінченний ланцюг психологічних і морально-філософських експериментів над собою й іншими. Він обмірковує свої вчинки, він сам — неабияка особистість, він постійно зіставляє свою поведінку з «призначенням високим».

Думаючи про свободу як головну для нього цінність, Печорін запитує себе: «Чому мені так дорога вона? Що мені в ній? Куди я себе готую? Чого чекаю від майбутнього?» На жодне з цих запитань у нього немає відповіді, але їхня постановка в умовах всебічно закріпаченої Росії говорила сучасникам, та й не тільки їм, багато про що.

У повісті «Фаталіст» поведінка Печоріна набуває філософського осмислення. Пружиною подій стає суперечка про те, чи визначена заздалегідь доля людини чи ж вона вільна у своїх діях. Офіцер Вулич розуміє приречення долі як вираження вищої волі, від якої залежить кожний крок людини, філософським обгрунтуванням поведінки Печоріна стає принцип сумніву. Печорін сумнівається в усьому: в існуванні визначеної наперед долі, а отже, і Бога; у необхідності добра як умови людського життя; у всіх моральних цінностях. Це приводить його до висновку, що єдиною безсумнівною реальністю стає його власне «я». Свободу своєї волі він робить принципом поведінки. Індивідуалізм Печоріна з категорії психологічної переходить у категорію світоглядну, філософську.

Свобода «для себе» обертається й іншим боком — вона спустошує людину, робить її життя безцільним. Така в результаті доля Печоріна, який їде подорожувати в Персію і по дорозі вмирає.

Відношення Лєрмонтова до Печоріна неоднозначне. Лєрмонтов приймає мужню критичну думку Печоріна, що руйнує традиційні погляди, його прагнення до дії і ствердження права на свободу. У цьому в умовах епохи реакції виявилися риси справжнього героїзму. Але філософію індивідуалізму (свободи «для себе») Лєрмонтов засуджує як марну і соціально небезпечну.

Творчість Лєрмонтова стала етапом у розвитку російської громадської думки. Художні відкриття Лєрмонтова (нові форми лірики, реалістичний психологічний аналіз, діалектичне розкриття характерів, _ аналіз філософської концепції життя) проклали дорогу поезії Некрасова, Блока, Маяковського, прозі Тургенєва, Толстого, Достоєвського.