Гайдамаччина — потяг до волі. Поема “Гайдамаки” вважається найбільш визначним твором у ранній творчості Кобзаря. Цей твір великий за обсягом і ще більший за змістом. Справжнім героєм поеми є український народ, і тому “Гайдамаки” справляють на читача таке виключне враження.

У кінці XVIII століття на Правобережній Україні спалахнуло селянське повстання, яке одержало назву Коліївщини. Широкі маси українського народу, звані гайдамаками, повстали проти польсько-шляхетського гніту.

Гетьмани, гетьмани, якби-то ви встали.

Встали, подивились на той Чигирин,

Що ви будували, де ви панували!

Заплакали б тяжко, бо ви б не пізнали Козацької слави убогих руїн.

Такий настрій оповідача — самого Шевченка. Люди, над якими знущались, у яких відбирали останнє майно, люди, які втратили останню надію, озброєні такою історичною пам’яттю, є неабиякою силою — як військовою, так і суспільно-політичною. І розтеклася гайдамаччина Україною, немов та пожежа.

За кожну краплину крові, за кожну кривду українців ляхами гайдамаки відомщають сповна:

…Гомоніла Україна,

Довго гомоніла,

Довго, довго кров степами

Текла-червоніла.

Гайдамаку годі просити про помилування. Гайдамакові годі пропонувати викуп за свою грішну голову. Гайдамака є втіленням усенародного шаленого гніву. Визволення України — єдина мета гайдамаків.

Як визначалось, героєм поеми є народ, на тлі якого Шевченко вирізняє три величні постаті.

Ярема Галайда — типовий гайдамака. Його образ дещо романтизований: хлопець потерпав від хазяйської сваволі, утратив кохану, і навіть у гайдамацькому загоні Залізняка Ярема не знаходить спокою. У боях Ярема відзначається як мужній і безжальний воїн. Лютий гнів Яреми є справедливим:

А Ярема — страшно глянуть —

По три, по чотири

Так і кладе.

Іван Гонта та Максим Залізняк — історичні постаті, ватажки Коліївщини. Залізняка можна вважати “батьком” гайдамаків: він готовий подати особистий приклад, він мужній і щирий. “Орел сизокрилий” — так кажуть про отамана Залізняка, який кровно пов’язаний зі своїм народом. Образ Івана Гонти більш складний. Душа цього щирого лицаря немов роздерта навпіл: він водночас уболіває за долю народу і власних дітей-католиків. Але врешті-решт почуття обов’язку переважує — Гонта вбиває своїх дітей!

Недаремно царська влада відправила Шевченка на заслання. Такі твори, як “Гайдамаки”, дійсно були небезпечними: а що як українці згадають про гайдамаччину, про Гонту й Залізняка? Проте пробудження національної самосвідомості в так званих “малих” народів Російської імперії зупинити вже не вдалося. Потяг до волі — ось що означало таке пробудження народу від споконвічного сну.

Великий Кобзар своєю поемою вчить читача пам’яті, якщо цьому взагалі можна навчити. “Слухайте, щоб дітям потім розказать, щоб і діти знали, внукам розказали”, — на цьому наголошує Шевченко. Народ повинен знати свою історію. Коліївщина є дуже сумним уроком, з якого треба зробити певні висновки. Чому так сталося? Поет неодноразово ставить це питання і намагається відповісти на нього. На жаль, історія України дає зовсім інші відповіді. Кара повинна йти від Бога, і тоді вона буде справедливою. Але ж хто сказав, що не Бог скерував народні маси в бік гайдамаччини, заливши ворожою кров’ю багатостраждальну українську землю?