План

1. Значення творчості Сковороди.

2. Чого навчав філософ.

3. Погляди Григорія Сковороди.

4. Як знайти правду, добро, щастя.

5. «Сад божественних пісень».

6. «Щастя у сродній праці».

Філософські роздуми Г. Сковороди про сенс людського буття. Творчість Григорія Савича Сковороди посідає високе місце в розвитку української культури, зокрема художньої літератури, філософії та педагогіки.

Більшу частину свого життя митець провів серед простого люду. Де б не з’являвся мандрівний письменник і філософ, усюди він знаходив любов і приязнь людей.

бо був педагогом-просвітителем, людиною, яка в усьому звичайному, буденному могла знайти глибину, мудрість і невипадковість існування на землі.

Чого навчав Сковорода? Уміння бачити гармонію і красу в природі, заглиблюватися в себе і бачити свою душу, пізнавати себе, щоб не помилитися у своєму життєвому виборі, бути єдиним з Богом, природою і самим собою.

Філософ вважав: змінити те, що знаходиться навколо нас, на краще можливо лише за умови зміни самого себе. Ми не можемо змінити умови й обставини свого існування (вони залежать не тільки від нас, а ще й від багатьох зовнішніх факторів). Але ми можемо змінити себе, і тоді світ зміниться навколо нас. Це дійсно так. Пізнай себе, а пізнавши, удосконалюй. Пізнаючи свої нахили, людина правильніше визначить своє місце в суспільстві і дасть йому найбільшу користь. Саме в користі для людей Г. Сковорода вбачав сенс свого існування.

Великий філософ доводить, що людина не може бути щасливою, якщо діє всупереч своєму внутрішньому поклику. А внутрішній поклик — це веління Бога в людині.

Так, у поетичній збірці «Сад божественних пісень» ліричний герой постійно перебуває у пошуках правди, добра, щастя. У багатьох поезіях автор милується красою рідного краю, духовно збагачується нею:

Гей, поля, поля зелені!

Зелом, квітом оздоблені!

Жайворонок над полями!

Соловейко над садами!

Незаперечним є той факт, що ми, сучасні люди, намагаємось втекти від природи подалі, туди, де життя вирує і кипить. І саме в цьому бачимо своє щастя, сенс свого існування. І часто не помічаємо, чого бажає наша душа, коли ми втомлюємось від цього виру життя. Вона бажає потрапити до лісу, моря, у гори. Вона бажає злитися з природою, стати її невід’ємною часткою, відмежуватися від усіх людей і побути насамоті. Згадаймо «Іпїегтегго» М. Коцюбинського. І чи не це доводить нам у своїх творах видатний філософ? Ми — це сама природа. І, відірвавшись від неї, де б ми не блукали, все одно будемо повертатися і повертатися до неї. Бо тільки з неї ми черпаємо необхідні для своєї діяльності сили, бо ми і природа — це єдине ціле, неподільне.

Для Сковороди не може бути людина щасливою, коли вона закріпачена. І за-кріпачена насамперед матеріальним. У поетичному творі «Всякому місту звичай і права» він розвінчує думку про те, що «щастя» в кожної людини своє: здирники «безумно стягують поля»; купці і лихварі обманюють трудівників; чиновники зловживають своїм становищем. А для поета головне — «жити з ясним розумом», саме в цьому він вбачає сенс буття, свого та й кожної людини.

Та чи будуть щасливими люди, отримавши все це? Складне питання… І відповідей на нього безліч. Одне є беззаперечним: тільки в праці, «сродній», обраній за покликанням, людина може бути щасливою. Прикладом цьому є саме життя і діяльність письменника, його твори, які допомагають збагнути нам шляхи досягнення щастя, без якого наше життя не має сенсу.