С. Сковорода лишив глибокий слід в історії духовного розвитку народу. У його творчості химерно переплітається реальне і міфологічне. Він писав про нас і для нас. Чому саме «Філософія серця» й педагогічні погляди Сковороди  може привернути увагу сьогодні? Мислитель з цього приводу відмічав, що голова усього у людини є серце людське. Він вважав, що серце — це корінь життя. Але філософ застерігав, що серце може бути і «чистим», і «попільним». Чисте серце скріплюється в людині не без боротьби. Вона сама повинна вибрати та побудувати свою долю. У притчах «Убогий Жайворонок» та «Вдячний Еродій» автор викладає свої морально-філософські та педагогічні погляди, відстоює демократичне виховання, спрямоване на розвиток природних здібностей:

Народженого до добра неважко навчити добру, — навчити, чи принатурити, чи призвичаїти.

…Сокола досить швидко навчиш літати, але не черепаху. Орла за хвилину призвичаїш дивитись на сонце і мати з цього задоволення, але не сову.

Оленя легко скеруєш на Кавказькі гори, легко привчиш пити з найчистіших джерел, але не верблюда і не вепра. …Усяка справа має успіх, коли природа сприяє. Не заважай лише природі і, коли можеш, знищуй перепони, очищаючи їй шлях…

«Філософія серця» Сковороди має гуманістичну основу, бо спрямована на вивчення людини, показує її сутність через внутрішній світ, відчуття.

Важливим є те, що на прикладі свого життя Сковорода проповідував чистоту душевну. За народною мудрістю, першими вчителями є батько-мати, від них залежить вироблення характеру й тих моральних засад, які й будуть визначати людину в майбутньому.

Високо підносить філософ значення «еродного» для людини середовища, сім’ї як першої школи життя, покликаної розвивати спочатку у дитини серце, той цілісний корінь, з якого виростає усе душевне життя: благородство, порядність доброта, вдячність. Отже, «головні обдарування — від батьків».

Цю ж тему порушує Сковорода у притчі «Вбогий Жайворонок»:

Блаженний той, хто розуміє вину кожної справи! Серце людське змінює лице її на добре чи зле.

Саме вихованню відводив він велику роль у формуванні людини, тому процес виховання повинен виробляти повагу до будь-якої роботи, але разом з тим націлювати людину на таку професію, яка б відповідала її покликанню, бо лише справи та результати праці формують гідність особистості.