Фемінізм у сучасному світі. «Минулися часи прекрасних дам і вишуканих манер, вже невідомо, хто сильна стать», — часто зітхають люди старшого покоління. «Права жінок досі притискаються!» — впевнено виголошують молоді дівчатка-феміністки. Варто одразу зауважити, що істина, як це завжди буває, десь посередині. Утім, за останні десятиліття багато чого змінилося в світі і в нашій країні також. Ці зміни, що охопили політичний, культурний, побутовий вимір, стосуються і так званого «жіночого питання». І течія фемінізму, шо виникла ше сторіччя тому — не менше — набирає нових обертів в Україні. З уроків української літератури я дізналась. як виникав фемінізм у нашій культурі. Спочатку я думала, що це якась новітня мода, але виявилось, що це явище має далекі корені Традиційно вважається, що порушила «жіноче питання» в Україні Ольга Кобилянеька. Ате як дате-ко одна від одної ті проблеми, що порушувала письменниця, і сучасні тези феміністок… Починався фемінізм із того, що жінки впевнено заявили про своє право на освіту, на розвиток, на власну думку. Для нас, сучасних дівчат, здається диким, що трохи більше сторіччя тому наші прапрабабусі не мати права здобути вишу освіту, не мали права обіймати певні посади, займатися політичною діяльністю тощо. І вибух, що стався у зв’язку з цим, був обгрунтований, правомірний, по-своєму революційний, але прекрасний: жінки утверджували своє право на розум, на реалізацію, на творчу діяльність. Повість Ольги Кобилянської «Людина» — один із перших феміністичних творів української літератури — присвячено саме цим питанням. Уже в назві міститься глибока думка: головна героїня доводить родичам і світові, що вона не тільки жінка, але насамперед — просто людина і має право на вільний вибір професії, на вільний вибір супутника життя. Якби не було тоді сміливих, прогресивних жінок, які вибороли для нас ці права (якими багато хто нехтує), невідомо, як довго ще жінка залишалася б замкненою між «дітьми, церквою, кухнею», а будь-яка філософія чи потяг до науки вважався б «відхиленням» і «вільнодумством». Але як розвивався фемінізм? Від найприродніших прав вибору своєї долі (заміжжя за покликом серця, а не через інтереси роду, не через грошові міркування батьків чи родичів), вибору професії — до справжніх чоловічих професій, з якими жінки часто справляються нарівні з чоловіками, ате ж і далі, далі. А шо саме далі? Зараз існують жінки, які вважають, що елементарні прояви піклування (поступитися місцем в транспорті, допомогти з важкими речами, фінансово допомогти) — певним чином роблять їх слабшими і є утиском їхньої волі. Як у будь-якій справі, настав певний момент, коли розумне й таке прекрасне починання досягло межі: жінки, довівши свою інтелектуальну та соціальну рівність із чоловіками, на цьому не зупинилися. Коли філософія фемінізму йде далі за певні межі, мені стає і смішно, і сумно водночас. А як же жіночність? Жіночність не є слабкістю? А як же відмінність у тих ролях, шо запрограмовані самою природою? Саме і цього логічно випливає необхідність піклування з боку сильної статі — не тільки «припустимість, коректність» факту такого піклування, але його необхідність, саме необхідність. Намагаючись бути «не гірше», багато хто не дозволяє собі бути інакшою, забуваючи, що інакший — не значить слабший чи гірший. Дивно, але саме через жінок виникає все більше чоловіків, які не вважають за потрібне допомагати, підтримувати, піклуватися. І не їхня вина в цьому — адже чоловіків теж виховують жінки. Мені приємно, що в Україні фемінізм не досяг таких масштабів і крайнощів, як у деяких інших країнах. Приємно, шо більшість українських феміністок скерували свою енергію у галузь філософії, психології, літературознавчих студій, вивчення цього «жіночого питання» в культурі та історії. Тепер ми маємо багато чудових публіцистичних та наукових творів, набагато більше, ніж категоричних акцій протесту невідомо проти чого. Звісно, в нашій державі питання ще не закрите, і течія ця ще буде розгортатися. Залишається лише сподіватись на тс. що фемінізм в Україні не перетне межу здорового глузду, а прислужиться вирішенню соціальних проблем, допоможе жінкам вирішувати реальні сімейні проблеми, виховувати дітей і впливати на суспільство, аби убезпечити життя жінок, а не прирівнювати їх до чоловіків, як кажуть, всіма сторонами. Природно, що і в цьому питанні діє правило «золотої середини». Утім, «жіночність — це якість, яку я ціную в жінках понад усе», — казав Оскар Уайльд, шо приніс в літературу прекрасні жіночі образи іі сам був неординарною особистістю. Я вважаю, цей вислів варто взяти на озброєння сучасним дівчатам, які бояться здатися слабкими, забуваючи, що сила жінки в її вишуканості, стриманості, жіночності і, звісно ж, у розумі!