ФАНТАСТИЧНЕ І РЕАЛЬНЕ У БАЛАДІ. Уважається, що жанр балади розвивається в українській літера­турі вже понад 150 років. Хоча ще задовго до цього балада посідала помітне місце в пісенному фольклорі, проте не мала свого жанрово­го визначення. Тільки у 20-х роках XIX ст. почали активно культи­вувати цей жанр поети-романтики П. Гулак-Артемовський, Л. Бо- ровиковський та інші.

«Кобзар» Т. Шевченка розпочинає балада «Причинна», твір, що має багато своєрідного, новаторського. Насамперед вражає поетич­на майстерність автора, розмах фантазії, своєрідність інтерпретації народного життя, а відтак і використання фольклору.

Шевченків романтизм поетичний, крилатий — і земний водно­час. Уже в його ранніх баладах фантастичне виступає як поетичний засіб, де умовність не заважає бачити реальних людей на романтич­ному тлі. Ліричні відступи розкривають ставлення поета до подій, до людей, взагалі до дійсності; це не простий переказ подій, а їх глибоке художнє переосмислення. Шевченка приваблює не роман­тична фантастика, не забобонність і таємничість, а перш за все ре­альне народне життя:

Така її доля… О Боже мій, милий!

За що ж ти караєш її, молоду?

За те, що так щиро вона полюбила

Козацькії очі? Прости сироту!

Хоча в основу балади «Причинна» покладено народні вірування про русалок, народні повір’я про злих духів, перевага реального над умовним яскраво виражена. Поета цікавить доля дівчини-сироти, якій ніхто не порадить, ніхто не допоможе. Єдина відрада у тяжко­му сирітському житті — її коханий, але й з ним «чужі люди» її розлучили. Не знайшовши щастя й світі, не дочекавшись свого милого, героїня балади гине. Картина смерті дівчини, що змальо­вана як надзвичайне явище, характеризується високою художні­стю і драматичністю, сильно впливає своєю напруженістю на почуття, викликаючи відразу до всякого насильства. Навіть природа бурхливо реагує на ці події, виявляючи тим ніби своє обурення проти всякої несправедливості: підіймаються хвилі на Дніпрі, гнуть­ся дерева, місяць ховається за хмари, скрипить ясен тощо. У цьому Шевченко наслідує своїх попередників, оскільки природа, пейзаж, тісно пов’язані з долею героїв, їх настроєм, були суттєвим елемен­том балади, особливо романтичної. Оскільки ж доля переважно тра­гічна, то тривожний і пейзаж:

Реве та стогне Дніпр широкий,

Сердитий вітер завива,

Додолу верби гне високі,

Горами хвилю підійма…

Малюнки природи в цій баладі, як і взагалі у більшості поезій Т. Шевченка, створені за принципом народнопісенного паралелізму. Опис природи визначає тільки коротку, символічну паралель до людського життя: «Реве та стогне Дніпр широкий…» і тяжкі пере­живання дівчини-сироти в дні розлуки, трагічна смерть; «шепчуть густі лози» і дівчина, що неначе «спить під дубом при битій дорозі» тощо. За допомогою цих художніх засобів Шевченко відтворює ре­альну дійсність, почуття і переживання людей. Природа неначе живе одними інтересами з людиною, з’єднується з нею тисячами міцних ниток або становить контраст до жахливих подій. В народній поезії така пейзажна схема служить засобом художнього вмотивування сю­жету або утворення відповідного настрою.

Уже в «Причинній» Шевченко розвиває негативний паралелізм, характерний для усної народної творчості, у широкі контрастні кар­тини і цим образно, емоційно розкриває трагедію дівчини і паруб­ка. На тлі чарівного літнього ранку, чудової природи особливе вра­ження справляє сцена зустрічі козака з дівчиною, що трагічно за­гинула напередодні його приїзду. Очікуючи на зустріч з коханою, козак дуже хвилюється. Його мучають підозри, а раптом кохана не дочекалась, раптом віддала своє серце іншому. Проте, побачивши мертву дівчину, козак спроможний викрикнути у розпачі тільки єдину фразу:

За що ж вони розлучили

Мене із тобою?

У баладі «Причинна» Шевченко створив ряд звукових образів, за допомогою яких дуже вдало передав картини нічної бурі і погідного літнього ранку. І. Франко у розвідці «Із секретів поетичної творчості» перший звернув увагу на цю майстерність поета.

Проте балада «Причинна» вражає нашу уяву не стільки доскона­лістю й вишуканістю художніх прийомів та засобів, скільки глибо­кою людяністю, співчуттям. Ми переймаємося гіркими почуттями автора, який розмірковує над долею дівчини-сироти. Ми страждає­мо разом із славним козаком, якому не довелося зазнати щастя з коханою.