«Енеїда» — енциклопедія українознавства. Іванові Котляревському, як і Тарасу Шевченку, відводять особливе місце в розвитку української літератури. Вони стояли біля її першоджерел. І якщо в поезії великого Кобзаря зазвучала душа українського народу, то справжньою енциклопедією українознавства стала поема Котляревського «Енеїда».

На перший погляд, таке детальне, різнобічне змалювання побуту україн­ського народу, яке ми зустрічаємо в поемі, здається дещо надмірним. Але що далі, то все з більшим інтересом читаєш розповіді письменника про те, як при­гощають Енея в Дідони, Турна, Ацеста, Латина, як одягається Дідона, Ганна, в які ігри вони грають, які музики звучать під час веселих пишних обідів. Тож читаєш і дивуєшся: скільки знав Котляревський про життя свого народу!

Зазначають, що в «Енеїді» згадано більше страв, ніж у спеціальних пра­цях тих часів. На троянських, латинських, карфагенських столах стоять ук­раїнські страви, горілка, слив’янка, наливка, сирівець. Бринчить бандура, витинає сопілка, грає дудка. У веселому танку кружляють дівчата, та зовсім не карфагенські й латинські, а українські в дрібушках, чоботах, свитках… Мабуть, немає такої деталі українського одягу, такого танцю, якого не зга­дав би у своєму творі Котляревський. Про життя і смерть, пекло і рай, війну і мирні радощі, бої козаків на суші та на морі — про все це ми дізнаємося, читаючи твір. Описи українського народу такі правдиві, що забуваєш про те, що герої поеми — представники зовсім інших культур. Ось чуємо голосіння матері Евріала над тілом свого сина:

0, сину! Світ моїх очей!

Чи я ж тебе на то родила,

Щоб згинув ти від злих людей?

Тепер до кого прихилюся,

Хто злую долю облегчить?

Звісно, це плач матері-українки. Отже, перед нами не тільки енциклопе­дія побуту, а й енциклопедія духу українського. Адже найголовніші, найсут­тєвіші особливості українського національного характеру втілені Котлярев­ським в образах поеми.

Також цей твір можна вважати енциклопедією соціальних відносин тієї пори. Тут є писарі та судді-хапуги, що по правді не судили, пани, які про­давали селян, штатські і воєнні, мужики і міщани. Зустрічаємо згадки про освіту, про сімейні стосунки між чоловіком та дружиною, виховання дітей, ставлення до батьків. І оцінка всіх вчинків — це оцінка з позицій народної моралі.

Образи казок, легенд, популярних у XVIII столітті, — теж повноправні герої цієї диво-поеми. Автор дає географію України тих часів: Опішня, Пол­тава, Решетилівка, Пушкарівка, Мильці і т. д.

Звичайно, нелегко повірити, що такі широкі й глибокі знання може мати одна людина. Та геній Котляревського був спроможний охопити історію і сьо­годення, культуру і життя, часи і простори, віки земні та Олімп небесний.