“Енеїда”— енциклопедія українознавства. Кінець вісімнадцятого століття… Важкі часи настали в Україні після скасування Січі. Часи неволі. І саме в цей час І. Котляревський написав “Енеїду”. Ні грецькі імена ге­роїв поеми, ні те, що Січ названа Троєю, не ввело читачів в оману — усі розуміли, про що й про кого йдеться. І. Котля­ревський переніс події давньої історії на національне тло й створив справжню енциклопедію життя народу України кінця XVIII — початку XIX століть.

Усі дійові особи — від богів до троянців — одягнені в український одяг. Одяг богів відрізняється тільки багат­ством. Коли Венера їде до Зевса, вона “взяла очіпок грезе­товий і кунтуш з усами люстровий”. Не гірш і сама Дідона, яка “взяла кораблик бархатовий”, наділа “спідницю і корсет шовковий”, взула “червоні чобітки”, не забула запаску й навіть “з вибійки платок”. Одяг богинь повністю відповідає особливостям одягу жінок козацької старшини. Молоді дівчата до вбрання додають намисто, стьожки… Еней із троянцями одягнуті в “штани і пару чобіток…”, кожухи, свитки, сорочки й каптан.

А як герої Котляревського п’ють і їдять! У поемі названо більше ста страв і напоїв, які вживали мешканці України. Це справжнє свято насолоди від життя на землі.

З “Енеїди” також дізнаємося про деякі звичаї та “обряди. Так, ідучи в гостину, люди підносили господарям хліб і сіль. Під час зустрічі герої, навіть незнайомим, “віддають поклон”.

Еней влаштовує обряд поминання свого батька Анхіза. Тро­хи сказано й про один момент весільного обряду: у Латина все було приготовлено до прийому сватів — рушники і “вся­ка всячина”, що “на сватання давали”.

Мандруючи разом із троянцями, ми бачимо, що вони вміють хвацько “садити третяка”, гайдука. Вони знають багато пісень:

Про Сагайдачного співали,

Либонь співали і про Січ.

Для розваги грали в памфеля, у візка… На святах можна почути українську музику: “грають в кобзи сліпці, бандура бринчить, грає сопілка, санжарівки”.

Не випало з поля зору Котляревського й образотворче ми­стецтво. Царю Латину привезли:

Роботи первійших майстрів.

Царя Гороха пановання,

Портрети всіх богатирів…

Також описується інтер’єр української хати: світлиці, сіни, двір, піч.

Національний колорит посилюють імена героїв та гео­графічні назви. Українські імена змішуються з античними; деякі з них “українізуються”: Еней — Енеєчка, Анхізович, Анхізеню; Лавінія — Лавіса, Лавісонька. Поряд з назвами місцевостей і поселень Стародавніх Греції та Риму згадують­ся й українські.

Отже, для сучасного читача “Енеїда” може стати добрим посібником із народознавства. Автор і хотів, щоб нащадок, читаючи твір, пройнявся тим духом, яким жили українці в ті часи.