Експресіоністський театр Леся. З-поміж усіх нетривких мистецтв найнетривкіше те, чиїм матерія- лом є людське тіло й дух. Нема на світі нічого нетривкішого, ніж життя. А театр — це сума життів…» (Ю. Шерех), життів драматургів, акторів та режисерів.

Лесь Курбас — помітна фігура в театральному світі, адже на той час він був новатором: творив власний театр, синтезував ритм, поєднував малярство й музику, створював «звукові пейзажі». За твердженням критиків, його пос­танову «Золотого черева» на харківській сцені можна вважати візитівкою Курбаса, а його самого — творцем незалежного українського театру, адже традиції «корифеїв» не наслідувались, він вдався до жанру західної гротеско­вої п’єси. У його театрі була відсутня спеціалізація актора, актор мусив бути універсальним.

Говорячи про «Березіль» у Харкові, не можна оминути взаємини Курбаса з Кулішем, адже певною мірою драматург визначив творчу діяльність режи­сера. Думку геніального драматурга слід було театральними засобами донести до глядача: за допомогою слова, зорових образів, ритму примусити його спів- думати. Критики назвали це експресіонізмом, а іноді й експресіоністичним раціоналізмом.

Курбас застосовував різні методи, через те кожна його постановка була не­повторною. Від суто режисерських робіт він йшов до акторсько-режисерських, від «побутопису-газетопису до мольєрівської умовної театральності».

Тандем Курбас—Куліш, на жаль, не склався через політичні обставини, хоча потенціал був великим.

Шкода, що доля Леся Курбаса склалася трагічно, як і більшості тала­новитих митців, що подавали великі надії на майбутнє, але відрадно те, що Лесь Курбас і «Березіль» повернулися до нас знову, що ми маємо можливість прилучитися до спадщини великого майстра.