Великий німецький поет-романтик Генріх Гейне оспівав у свої творах свою прекрасну країну — Німеччину, її красунь-дівчат, її старовинні легенди й історичні події. Він створював романтичні пісні, прості й чарівні, які були дуже схожі з народними, бо живилися саме з джерел німецького народного фольклору.

Двадцять чотири безсмертних рядки про Кохання і Смерть такою є всесвітньо відома «Лорелея». Гейне по-новому переказав старовинну рейнську легенду про річкову фею Лорелей (таку назву мала скала Лур-лей на Рейні поблизу Бахраха). Поетичний образ золотокосої чарівниці звабив Гей-не, як колись інших поетів — Клеменса Брентано у його романі «Годві», Йозе-фа Ейхендорфа у романі «Передчуття та дійсність», Отто Генріха фон Лебена у поемі «Уранія». «Лорелея» Гейне починається словами «не знаю, що сталося зі мною…» Перші дивні слова вводять читача у стан гіпнотичного видіння. Головний герой вірша Поет від свого імені довірливо розповідає своєму уявному слухачу прекрасну давню казку.

Складається враження, що оживає легендарна золотокоса сирена Лорелея, яка своїм чарівним співом закликає на страшну скелю посеред бурхливої ріки юнаків. Одного з таких закоханих ніби бачить герой цієї літературної балади. Він упевнений, що на юнака у човні, що пливе на чарівний голос, чекає смерть у водах Рейну.

Ніхто не в змозі протистояти великій силі кохання, нехай навіть такого фатального. Гейне не засуджує ні Лорелею, ні закоханих у неї юнаків, він сприймає Лорелею як частину німецької природи, німецької душі. Настане спокій — і Рейн сховається у сутінках, на скелі затримається пурпурний промінь сонця і там, у цих останніх променях з’явиться красуня у золотому одязі, яка золотим гребінцем розчісує своє волосся. Тут усе казкове — і природа, і дівчина, і її пісня, і скеля.

Читач ніби сам відчуває якийсь смуток, тривогу, для якої не можна дібрати слова. Читач — одночасно і спостерігач, і співучасник подій. І ніхто не в змозі нічого змінити. Все відбуватиметься так, як щоразу: сідатиме сонце, пролунає над сяйвом Рейну голос Лорелеї, знову і знову спрямує до скелі свій човен новий закоханий юнак…

Сила впливу цього твору Гейне саме у цьому — у романтичному повторенні чарівного видіння, яке щоразу примушує сильніше калатати серце, разом з героєм, незважаючи на перепони, продиратися крізь страшні хвилі і скелі, знати, що смерть неминуча, і все одно бачити тільки її, Лорелею, тільки її саму…

І все це Лорелея

Зробила співом своїм…

Таким є справжнє кохання, якого усі чекають і бояться, на вогонь якого летять, як метелики на вогник свічки… Важко повірити, що такий високий смисл вкладений у двадцять чотири рядки. Усього у двадцять чотири безсмертних рядки про Кохання і Смерть.