Два життя Фауста. Гете постійно замислювався над тим, чим є життя; він уважав, що «таємниця життя незбагненна, але ми не можемо відмовитися від спокуси все ж таки пізнати її і зрозуміти». Нехай ми не зможемо збагнути всі сторони життя, але намагати­мемося хоча б спробувати наблизитись до його розуміння. Отже, не дивно, що на пізнання цієї таємниці він відвів своєму герою не одне, а два життя.

На початку твору ми бачимо Фауста старою людиною, яка своє життя при­свячує науці. Мету життя вченого можна висловити його словами: «щоб я пізнав основ основу». Відомо, що свої наукові знання він застосовує і на практиці: бага­то людей у місті вдячні йому за лікування. Він і педагог, і перекладач, і богослов, і правник. Але Фауст почувається нещасним. «Науки стали мені ненависні», — у відчаї зізнається Фауст. Він навіть хоче вкоротити собі віку. Його рятує пасхаль­ний передзвін. Учений незадоволений своїм життям, тому що йому так і не вда­лося осягнути закони Всесвіту:

Ну і до чого ж я довчивсь?

Як дурнем був, так і лишивсь,

Хоч маю докторське звання…

…А серце крається в самого:

Не можем знати ми нічого!..

…Не вірю я, що я щось знаю,

Не вмію я людей навчати…

(Переклад М. Лукаша)

Саме ці настрої й впливають на згоду Фауста на пропозицію Мефістофеля по­чати нове життя.

Упродовж свого другого життя Фауст шукає сенс земного буття. Колишній учений живе за принципом: «Лиш в русі проявить себе чоловік». Він дійшов ви­сновку, який став основою його нового світосприйняття: Бог творить Всесвіт і людину, а людина — своєю наполегливою працею — досконале життя на землі.

Літературознавці вважають фауста втіленням динамізму нової європейської цивілізації. Він починає шукати сенс життя з «виру чуттєвих втіх». Потім неспо­кійний та діяльний герой намагається знайти щастя в державних справах, у воло­дінні досконалою античною красою, шукає втілення істини. Але ні слава правите­ля, ні лаври полководця* ні володіння найкрасивішою із жінок людської історії не приносять йому задоволення. Старий та слабкий, утративши зір, він силою духу намагається прокласти світлу дорогу людству на рідній планеті:

…Коли б побачив, шо стою

З народом вільним в вільному краю,

Тоді гукнув би до хвилини:

Постій, хвилино, гарна ти!

Ніяка вічність не поглине

Мої діла, мої труди!

Провидячи щасне майбуття,

Вкушаю я найвищу мить життя.

Мета другого життя героя, «щоб всім своїм єством з / Єством вселюдським злитись / І разом з ним у безвість провалитись».

Лише праця задля людей, боротьба за матеріальне та духовне щастя народів, усві­домлення своєї причетності до благородного подвигу відкривають перед Фаустом велику істину: від першої до останньої миті свого життя працювати задля народу.