Два кольори життя у поезії Дмитра Павличка. Поезія Дмитра Павличка ніби зіткана з двох протилежних якостей: любов і ненависть, червоне і чорне, повага і зверхність. Поет душею розумів, що світ і є оте єднання-боротьба протилежного. Отож і сприйняв його таким, як сприймають життя трави й дерева — природнім і на диво прекрасним. Може, тому в його ліричних віршах так часто зустрічається порівняння ліричного героя з деревом:

Неначе дерево безлисте,

Стоїть моя душа в полях.

Оця спорідненість зі світом і дала змогу поетові поєднати велику любов до своєї землі і безмежну ніжність до матері, любов до кожної риси втраченого дитинства з філософською мудрістю дорослої людини, що осмислює світ із позиції національних традицій, прищеплених матір’ю. Така це зрозуміла й дорога картина:

Як я малим збирався навесні

Піти у світ незнаними шляхами,

Сорочку мати вишила мені

Червоними і чорними нитками.

Адже кожен з українці добре знає, що не буває випадкового візерунку у вишиванці, а колір так само має символічне значення. Либонь, мати вклала у ті ві-п рунки всю любов і тривогу, ніжність і сподівання, так що їх вистачило на все жття:

Мені війнула в очі сивина.

Та я нічого не везу додому.

Лиш згорточок старого полотна

І вишите моє життя на ньому.

Дорослий зрілий чоловік, що прожив велике життя, розуміє, що, може, оце й було в нього найдорожче — отой «згорточок старого полотна», в якому безмежна материнська любов пророкувала йому усе, що збулося — «мої сумні і радісні мороги». Мабуть, нікому не прожити в світі без чорного кольору, та мати додала червоного. І в житті кожного з нас «переплелись, як мамине шиття» оті чарівні два кольори:

Два кольори мої. два кольори

Оба на полотні, в душі моїй оба.

Два кольори мої, два кольори:

Червоне — то любов, а чорне — то журба.

І сьогодні цю пісню співають, бо у віршах Дмитра Павличка відображено головне: світом керує любов, всеперемагаюча, безсмертна, сильна, як тільки може бути сильною любов матері до сина, сина до матері, кожного з нас до батьків, до дітей, до всіх людей і до рідної землі. «Два кольори» Д. Павличка увібрали вічну іі величну правду життя.