Іван Вишенський — видатнии письменник давньої української літератури, культурний і громадський дітяч  XVII ст. Близько 16 творів дійшли до нас, із них найвідомішими є «Послання до єпископів» 1598 року та «Писання до всіх у Лядській землі».

Духовно-релігійна позиція І. Вишенського прослідковується як із його життя, так і з його творів. Письменник був активним церковним діячем. Цікавим є той факт, що в 70-х роках XVII століття він приймає чернечий постриг і переїздить на Афон, де прожив більшу частину свого життя монахом-аскетом. І. Вишенський у своїх творах засуджує згубні явища світського життя, закликає до ідеалів аскетичного життя. Наприклад, у «Посланні» ми читаємо, що архієпископ Михайло Рогоза був раніше небагатим шляхтичем і не мав прислуги, а коли отримав духовний сан, має прислуги більше десяти чоловік.

Письменник ставить питання при християнський ідеал церкви, який, на думку І. Вишенського, помагає не в тому, щоб церква була панівна, як католицька. Справжня церква переслідувана, терпляча: «Але хлопи Христові, гонені і опльовані, збезчещені, поганьблені, осміяні, биті і повбивані…» Отже, в «Посланні» автор чітко висловлює свої духовно-релігійні й морально-етичні позиції, останні є підкресленням чіткої межі між світським життям і життям християнина-аскета.

«Послання до єпископів» І. Вишенського характеризується ще тим, що тут уперше в українській літературі детально зображується побут.

І. Вишенський підкреслює згубність явищ світського життя. Наприклад, письменник прихильно ставиться до ченця, що не вміє розмовляти на світські теми, бо він не розуміється на «тих многих мисах, півмисках, приставках…»

Отже, письменник у своїх творах висловлюється за християнсько-аскетичний спосіб життя, негативно ставлячись до розбещеності світського життя. Я думаю, що І. Вишенський хотів би сказати про себе те ж саме, що й Сковорода просив написати на своїй могилі: «Світ ловив мене, але не спіймав».