Духмяна трава полину – символ українських степів. Про духмяний полин (у народі його називають «євшан-зілля») я знаю не лише з книжок. Колись давно, як розповідала моя бабуся, його було багато у південний степах України і особливо на Херсонщині. Тепер духмяний полин рідко знайдеш їх Залишився він хіба що на схилах дніпровських круч та у незайманих балках. Моя бабуся живе у мальовничому селі над Дніпром. Я щоліта буваю у неї в гостях, Від бабусі вперше почула про євшан-зілля.

Пам’ятаю, як вона принесла до хати на Трійцю оберемок пахучого сіна.Ним вона зазвичай застеляє підлогу на Зелені свята. З принесеного сіна бабуся дістала пучечок непоказної трави з пурпуровими квіточками і дала мені зі словами Відчуй, онученько, запах твоєї батьківщини». І я відчула той дивовижний запах. Її не сплутаєш із жодним ароматом світу. Його неможливо описати словами його треба самому відчути.

Я спробувала посадити кущик духмяного полину в горщик і забрала його на бою до міста. Полин не прижився. Моя мудра бабуся на це лише лагідно по» чиї нулася і промовила: «Євшан-зілля у неволі не росте. Це зілля вільних степів  відразу повірила бабусиним словам. Я повірила в усі легенди і розповіді про чудодійні властивості євшан-зілля. Горде половецьке зілля росте там, де йому замажеться: у степу, на схилах круч, за бабусиним городом.

Щоразу, коли під осінь я залишаю мальовниче село над Дніпром і бабусину оселю, яка пропахла теплими пирогами і любистком, бабуся дає мені пучечок духмяного полину. Він лежить на моєму робочому столі біля комп’ютера. Інколи я торкаюся рукою євшан-зілля. Від того дотику сухе зілля наче випромінює тонкий, до болю знайомий аромат. Я уявляю сина половецького хана у розкішних палатах київського князя, якому зілля повернуло пам’ять і любов до рідних степів. А ще иодумки я мчу до Дніпра, де живе моя бабуся. Там високі кручі, там літо і вільні йітри наших степів.

Спасибі тобі, євшан-зілля, за літо, за пам’ять, за запах любої моєму серцю батьківщини.