ДУШЕВНА КРАСА НАТАЛКИ У П’ЄСІ. П’єса І. Котляревського «Наталка Полтавка» — це надзвичайно краси­вий, багатий твір. Створюючи цю п’єсу, автор намагався показати дійсну картину побуту українських селян, їх взаємин. Котляревський із захоп­ленням подає образ чесної, доброї людини і жорстоко засуджує негативні риси панівного класу: жадібність, хабарництво, обмеженість.

Микола, Петро, Наталка — герої, які приваблюють душевною красою, щирістю, добрим, палким серцем. У зовсім іншому плані постають перед нами виборний і возний — представники панівного класу. Але, знайомля­чись із ними, не можна сказати, що це якісь схематичні образи.

Одним із головних образів п’єси є Наталка — проста селянська дівчина. Але щось у ній є незвичайне, дуже красиве. Це багатство душі, скромність, працьовитість, повага до старших. Дуже приваблює те, що у Наталки не­має жодної негативної риси. Вона — приклад для всіх українських дівчат. З перших рядків п’єси ми дізнаємося, що вона — «золото — не дівка!» Так її характеризує виборний Макогоненко. Від нього ми також дізнаємося про її минуле та сьогочасну бідність: «Сирота та іще й бідна».

З характеристики Наталки іншими дійовими особами ми дізнаємо­ся, що вона струнка, красива дівчина. Але, крім цього, Наталка роботяща, «до всякого діла дотепна». Виборний блискуче підмічає всі риси дівчини: «…Розумна, моторна.., яка трудяща, яка рукодільниця…»

Наталка любить землю, пісні, створені на цій землі. Певне, Наталка не тільки талановита, вона й гаряча патріотка.

Дівчина знає багато народних пісень, які не зрівняти з піснями возного Тетерваковського. Вона виливає через них свої почуття, веселі чи сумні.

Наталка має добре, щире серце. Вона ніжно любить свою матір і го­това слухатись навіть тоді, коли Терпилиха намагається примусити її вийти заміж за возного, багатого пана: «Мамо! Все для тебе стерплю…» «Об розумі і добрім серці Наталки нічого й говорити»,— промовляє ви­борний.

Наталка справді розумна дівчина. Вона вміє красиво висловити свою думку, правильно оцінити події. Дівчина розуміє, що вона нерівня возно­му: «Ви пан, а я сирота…», «у пана така жінка буде гірше наймички… буде кріпачкою». У цих репліках ми бачимо гострий критичний розум героїні, її протест проти кріпаччини.

Найпрекрасніша риса Наталки — вірність у коханні. Вона щиро кохає свого милого Петра, хоч уже не бачила його чотири роки. Дівчина з надією чекає його повернення із заробітків:

Де ж ти милий, чорнобривий,

Де ти, озовися.

Як я бідна тут горюю,

Прийди подивися.

Зболіле серце Наталки не може відцуратися від коханого, хоча їй на­тякають на його зраду, а, може, й смерть. Вона з надією чекає його.

Наталка рішуча дівчина. Заради благополуччя матері вона здатна до самопожертви: готова покинути Петра та йти за возного.

У своїй боротьбі за власне щастя героїня проявляє більше наполегли­вості, ніж Петро. Ми чуємо й від Миколи, побратима Петра, захоплення Наталкою: «От дівка, що і на краю проиасті не тільки не здригнулась, а і другого піддержує».

Із великим почуттям особистої гідності Наталка оберігає своє чесне ім’я, говорячи возному: «Моє все багатство єсть моє добре ім’я; через вас люди начнуть шептати про мене…» Вона ніколи не дозволить принизити себе. І скромністю вона наділена неабиякою:

Дівка проста, некрасива,

З щирим серцем, не спесива,—

так характеризує сама себе дівчина, хоч інші справедливо вихваляють її.

Найкращою характеристикою Наталки є її красива, багата, образна мова. Майже в кожній її репліці чуються влучні народні прислів’я: «А ні­хто не віда, хто як обіда», «Знайся кінь з конем, а віл з волом» та інші, які добре розкривають соціальну суть людей. На фоні мовного багатства Наталки мова возного видається обмеженою, черствою, бо вона й виражає його сутність: кохає він Наталку «как волк младую ягницю». Інших слів він не знає, вся його мова пересипана канцеляризмами, русизмами, недо­речним «теє-то, як його».

Наталка шанобливо ставиться до старших — Макогоненка, возного, хоч який він їй осоружний. Ця риса притаманна більшості українських простих людей, а Наталка — дочка свого народу.

Уже готують Наталчине весілля з возним. Скільки душевного болю зазнає Наталка!

Та несподівано з’являється Петро, і Наталка заявляє, що не піде заміж за возного. Нечувано! Наталка йде проти вікових звичаїв, за якими засва­тана дівка не має права відмовитись від шлюбу. Возний погрожує штра­фом, карою. Але Наталка готова краще утопитися, ніж бути за возним, бо її справжній наречений повернувся. А якщо не так, то вона готова навіть відректись від Петра, щоб ні за ким не бути, особливо за возним. Цим вона вражає душі людей, навіть поступається своїми правами. Отака Наталка!

Фінал щасливий. Возний відмовляється від Наталки — вона стане під вінець з Петром.

До чудових рис Наталки треба придивлятися й сучасним дівчатам. Я думаю, що образ Наталки, простої української дівчини,— це приклад усім нашим дівчатам.