Душа болить за рідну Україну. В самому вже тільки цьому слові чується ціла музика почуттів. Якщо зібрати всі образи, які створювали митці, описуючи нашу Вітчизну, то Україна постане перед світом країною краси і смутку, країною, де найбільше люблять волю і найменш мають її, країною гарячої любові до народу і чорної його зради.

Країною довгої, вікової, героїчної боротьби за волю, в результаті якої — здобута незалежність. Україна — це високі в степу могили та прекрасна на весь світ, безіменна, невідомо коли і ким складена пісня…

Жаль бере, коли дивишся на сучасних політиків, які в політичній боротьбі розбивають собі голови. «За праве діло», — кажуть вони. А в чому ж те «діло»? І хіба слід розбивати одне одному голови, щоб довести, що ти правий? А хіба не можна довести свою правоту вчинками? Не можна байдуже дивитися, як розривають країну між різними таборами політики. Хіба так повинні чинити справжні сини і дочки рідної землі? За що вони борються? Невже за Україну?

Звернімося до історії. Погортаймо її сторінки. І ми побачимо, що українці мають всі підстави пишатися тим, що їхня Батьківщина не раз переживала славні дні, мала справді легендарних героїв, мужньо переносила найтяжчі випробування, коли гинули не сотні й тисячі, а мільйони її дочок і синів… І потім, як та казкова пташка Фенікс, відроджувалась, виростала з пожарищ і руїн, виховувала нові покоління закоханих у рідну землю лицарів правди і волі. Ми можемо втішатися і пишатися тим, що Україна ніколи не поневолювала інші народи, а лише захищала себе від ласих на чуже добро близьких і далеких сусідів. На жаль, цілі століття ворогам за допомогою грубого і жорстокого, кривавого насильства, брехні і підступу, розпалювання ненависті між різними частинами нашого наро

ду вдавалося панувати над Україною. Майже всі такі завойовники кричали на повний голос, що вони несуть українцям добро і щастя. Прикро, але дехто із наших співвітчизників, як необачна рибка на гачок з приманкою, ловилися. Ставали на службу до чужинницьких можновладців і допомагали їм гнобити свій народ.

Історія України кривава, але сучасну історію створюємо ми. Тож нехай для нас найдорожчим скарбом буде сама Україна…

Україна — це тихі води і ясні зорі, зелені сади, білі хати, лани золотої пшениці.

Україна — це змарнілі, змучені нестабільністю люди. Ідуть на роботу, похмурі і німі. І повертають з роботи теж похмурі…

Україна — це свавілля можновладців, безправ’я простого народу.

Україна — це той край, який я люблю…