ДУХОВНИЙ СВІТ. Роман О. Пушкіна «Євгеній Онєгін» дає уявлення про життя Росії початку XIX ст., а крім того, дає змогу уважному читачу знайти відповіді на хвилюючі запитання. Читаючи твір, ми живемо й страждаємо з його персонажами, замислюємося над складним ме­реживом їх доль і життєвих випробувань. Співчуваємо і засуджує­мо, ненавидимо й захоплюємося. Цей художній ефект досягається завдяки живості й пластичності образів героїв, і в першу чергу образу Євгенія Онєгіна.

Поет відходить далеко від схематичного змалювання цього ха­рактеру. Він неодноразово залишає у тексті позначки, які мали свідчити про те, що автор знайомий з головним героєм, більше того, є його добрим приятелем. Перед нами постає образ живої людини, пристрасної, здатної помилятися. Недаремно неодноразово у кож­ного з нових поколінь читачів виникає питання, хто він, Онєгін — «созданье ада иль небес».

Поет не використовує чорні або білі фарби, його палітра багата на напівтони. Він не ставив за мету дати готову відповідь. Кожен сприймає Онєгіна в силу своїх розумових здібностей, чуттєвого та життєвого досвіду.

Для свого часу Онєгін був типовим представником «золотої мо­лоді», покоління молодих дворян, які могли задовольнити всі свої примхи. Він був вихований відповідно до свого дворянського поход­ження, здобув освіту, яка не зовсім задовольняла його власні потре­би, проте задовольняла вищий світ. Він вів звичайний для дворян спосіб життя, надаючи перевагу зовнішньому блиску:

Я мог бы пред ученым светом

Здесь описать его наряд…

Но панталоны, фрак, жилет,

Всех этих слов на русском нет.

Своє життя молодий чоловік проводить у «роскоши и забавах», віддаючи перевагу «науке страсти нежной».

Здавалося б, чого не вистачає Онєгіну у житті, щоб відчувати себе щаслививим? Це питання хвилює і автора:

Но был ли счастлив мой Евгений,

Свободный, в цвете лучших лет,

Среди блистательных побед,

Среди вседневных наслаждений?

Нет, рано чувства в нем остыли;

Ему наскучил света шум…

Дуже рано Онєгін опинився в полоні новомодної на той час душев­ної хвороби, яка називалася сплін. Нічого не приносило йому задово­лення: ані погляди привабливих красунь, ані розмови почесних гро­мадян, ані пишні бенкети…

Як і автора, так і нас цікавить, а чи справжнім був цей душев­ний стан героя? Чи по-справжньому він розчарувався, зрозумів безцільність свого існування, усвідомив штучність, нещирість сто­сунків між людьми вищого світу? Чому не міг реалізувати себе у цьому світі як особистість? А можливо, якщо Онєгін — модний франт, то і його нудьга — лише віяння моди, наслідування модного літературного героя Чайльд Гарольда?

Пізніше Тетяна Ларіна, пізнавши ближче Онєгіна, сумніватиметь­ся також у щирості почуттів героя:

Что ж он? Ужели подражанье,

Ничтожный призрак, иль еще

Москвич в Гарольдовом плаще?

Чужих причуд истолкованье.

Слов модных полный лексикон?

Уж не пародия ли он?

Мені здається, що на певному етапі свого життя Онєгін, дійсно, не відчував усього жаху незадоволення життям, що охопило його. Ймо­вірно, його відчуження від суспільства було викликане спочат­ку звичайним перенасиченням.

Юний, голодний до розваг, до спілкування, він сміливо викори­стовував найменшу можливість задовольнити свої потреби. Потре­би задоволені, але внутрішнє полум’я поступово розгорається, руй­нує його зсередини. Випробуванням для Онєгіна стає кохання Тетя­ни. Можливо, тільки тепер він починає замислюватися над причи­нами, які викликали його стан. Він реально бачить перед собою дівчину, закохану до нестями, яка подарує йому всю себе. А що далі? Кохання під впливом буденних тривог і взаємних зобов’язань перетвориться невдовзі на тяжкі пута.

Онєгін розуміє, що родинний вогник не запалить в його серці тепла та заспокоєння. Він не зможе бути щасливим поруч із коха­ною людиною. Він повинен знайти інший шлях для своєї енергії. Але який? Суспільно корисна діяльність? Політичні справи? Нау­кові дослідження? Можливо, дійсно, не вистачає знань, можливо, їх необхідно поповнити?

Як справжній романтичний герой, одинак-бунтар, Онєгін швидко знаходить вихід — далекі світи вже приваблюють його уяву. Він свідо­мо обирає самотність, свідомо тікає від звичного способу життя.

Роки мандрів та пошуків істини були для Онєгіна плідними. Але чи змінив він своє ставлення до навколишнього світу? Ні, бо він продовжував шукати причину свого невдоволення не в своїй душі, а у зовнішньому світі. Він повертається додому, бачить Тетяну, вже іншу, не відверту пристрасну дівчинку, а мудру жінку, яка навчи­лась приховувати найпотаємніші свої почуття від сторонніх очей. Така жінка варта його кохання, бо він просто не може досягти того, чого так прагне. Якщо б Тетяна залишилася звичайною провінційною дворянкою, навряд чи серце Євгенія почало б так калататися.

Чесно кажучи, Онєгін викликає співчуття. Його могутня енер­гія так і не знайшла застосування, так і залишилась непотрібним мотлохом, що спалював душу. Він мав величезний розумовий, ду­ховний потенціал, але так і не зміг використати його на благо ближніх, так і не зміг відчути себе щасливим.