Драматичні жіночі долі у баладах Т. Шевченка. На початку своєї творчості Т. Шевченко був щирим прихильником романтизму. На його ранню творчість мали великий вплив російський поет-романтик В. Жуковський і польський поет А. Міцкевич. Подих романтизму бачимо у Шевченкових баладах, з яких «Причинна» й «Тополя» належать до найраніших його творів. До балад Шевченко повертався і на пізніших етапах творчості. Тоді й з’явилися його неперевершені твори, сповнені жалю і турботи про жіночу долю, — «Утоплена», «Лілея», «Русалка» та інші.

У цих баладах переплітається реальний світ з казковим. Шевченко знову і знову звертається до народної фантастики, народних вірувань. У баладі «Причинна» дівчина серед бурхливої ночі блукає берегами Дніпра:

Реве та стогне Дніпр широкий,

Сердитий вітер завива,

Додолу верби гне високі,

Горами хвилю підійма.

Такою негодою підсилює Шевченко драматичний ефект психічного стану дівчини. Ворожка за допомогою чарів зробила її «причинною», щоб менше тужила за милим, який пішов на чужину. Автор щиро переймається долею своєї героїні-сироти, що безоглядно закохалася у козака. Жаліючи дівчину, він звертається до Бога:

Така її доля…

О Боже мій милий!

За що ж ти караєш її, молоду?

За те, що так щиро вона полюбила

Козацькії очі?.. Прости сироту!

Фінал поеми — трагічний. Дівчину залоскотали русалки. А козак, котрий тільки-но повернувся додому і побачив мертве тіло коханої, з розпуки розбиває собі голову об дуб. Ось так трагічно скінчилося життя закоханих. їх поховали громадою, «насипали край дороги дві могили в житі», посадили над козаком явір та ялину, «а в головах у дівчини червону калину». А далі, як передбачає фольклор, до могил прилітають зозуля, щоб кувати, і соловейко — пісню заспівати. Шевчен-кова «Причинна» — дуже близька до усної народної творчості.

Сплетіння побутових образів із образами уяви характеризує також баладу «Тополя», що є однією з найкращих Шевченкових балад. З одного боку реальні образи юнака, який не повернувся з походу, матері, яка хоче видати дочку заміж за нелюба, з іншого боку — втаємничений образ ворожки, яка дала дівчині зілля, що перетворило молоду дівчину на струнку тополю:

Отак тая чорнобрива

Плакала, співала…

І на диво серед поля

Тополею стала.

Не вернулася додому,

Не діждала пари —

Тонка, тонка та висока,

До самої хмари.

Як і в народних баладах, у Шевченкових баладах присутні трагічні і криміналістичні мотиви, панорамність зображення, ефект несподіваності, нагнітання емоцій читача. Так, «Утоплену» Шевченко розпочинає описом ночі й одразу збурює емоції читача часто повторюваними запитаннями:

Хто се, хто се по цім боці

Чеше косу?

Хто се?

Хто се, хто се, по тім боці

Рве на собі коси?

Далі йде розповідь про жахливу подію, як мати, заздрячи вроді своєї доньки Ганнусі, заманює її до ставу й топить. Молодий рибалка виносить мертву красуню на берег і з розпуки сам кидається у воду. Від тієї трагічної ночі ставок став заростати осокою. Люди подалі обходять його, бо з одного боку ставка випливає стара мати, з другого — красуня Ганна з молодим рибалкою. Ганнуся розчісує розкішну косу, рибалка цілує її, а мати на іншому березі рве на собі волосся.

Дещо по-іншому побудована балада «Лілея». Квітка лілея розповідає королевому цвітові про свою долю. Колись жила вона дівчиною у панських палатах. Люди вбили її зимою, а навесні вона зацвіла білим снігоцвітом. За життя Лілею принижували, ображали і навіть плювали в неї, а коли стала квіткою, все забули, милувалися нею, а дівчата прикрашали білими квітами коси. Цього дівчина не може збагнути і зрозуміти:

І я процвітати

Стала в гаї, і в теплиці,

І в білих палатах,

Скажи ж мені, мій братіку,

Королевий цвіте:

Нащо мене Бог поставив

Цвітом на сім світі?

Щоб людей я веселила,

Тих самих, що вбили

Мене й матір?.. Милосердий,

Святий Боже, милий!

У баладі «Русалка» мати, яка народила дочку у високих палатах, пішла вночі скупати її у Дніпрі. А купаючи розмовляла з малою донькою:

— Пливи, пливи, моя доню,

Дніпром за водою.

Та випливи русалкою

Завтра серед ночі,

А я вийду гуляти з ним,

А ти й залоскочеш.

Бідолашна мати втопила дочку і просила помститися своєму батькові за те, що скривдив і занепастив матір. Та коли мати вийшла одна, без пана, прогулятися берегом Дніпра, її залоскотали русалки. І реготали з неї, одна лише донька-русалонька не сміялася. У цій баладі Шевченко пов’язав воєдино безрадісні образи дійсного безталання українських дівчат із віруваннями в русалок. Чудові за сюжетом і фольклорною основою балади є невід’ємною складовою поезії великого Кобзаря.