Додому нема вороття… Герой вірша Т. Шевченка «Думка» залишив удома стареньких батьків, кохану дівчину. Він сподівався, що на чужині знайде кращу долю. Тяжке життя змусило його перебратися на інший берег синього моря. Хоча внутрішній голос підказував:

На чужині не ті люди,

Тяжко з ними жити.

Ні з ким буде поплакати,

Ні поговорити.

Герой вірша «Думка» — не одинокий у своїх стражданнях. Після того як Катрина II знищила Запорозьку Січ, козаки розбрелися по світу у пошуках кращої юні. Багато їх загинуло на чужині. Дехто пустив коріння у чужих краях. Однак всі “ми сумували за степами, за Дніпром і за козацтвом.

Т. Шевченка козак не знайшов свою долю за синім морем. Знайшов він горе  розчарування. Згорьований, сидить він на іншому березі синього моря і з сумом (проводжає ключі журавлів, які летять до рідного дому):

А журавлі летять собі

На той бік ключами.

Плаче козак — шляхи биті

Заросли тернами.

Гіркоту роздумів козака підсилює образ моря. Воно грає собі, а синій колір Підкреслює холодну байдужість і безнадійність. Ось і Дніпрова вода впадає у Чорне море, наче в бездонну прірву, звідки немає вороття. Як немає вороття до рідного  дому знедоленій людині. Адже шляхи повернення на батьківщину «заросли тернами».