Добре сміється той, хто сміється останній

— Мишко, у тебе є брат?

— Ні, Арсеній, у батьків я один. А в тебе?

— І в мене немає.

— Це добре, Мишко. А то було б, як у тій українській народній казці «Три брати». Читав?

— Читав. Уявив я себе на місці молодшого, з якого глузували старші брати, називали дурнем.

— А може, він і не був дурнем. Адже наприкінці казки самі брати визнають: «…був дурень, а тепер короленко».

— Дурнями, Мишко, насправді були саме старші брати. Взяти хоч нічні пригоди на пшеничному полі. Замість того щоб очей не зімкнути і спіймати того, хто знищував посіви, вони спали.

— А ось молодший брат для того, щоб не заснути на полі вночі і вистежити таємничу істоту, наламав терну, сів і колючим терном себе обклав на полі. Колючки ці й не давали йому зімкнути очей.

— Погодься, Мишко, винахідливо. Ось тобі і дурень. Врешті-решт зусилля молодшого брата не були даремними. Він спіймав таємничого коня, який і був причиною усіх негараздів на пшеничному полі.

— Так, Арсенію. Як і водиться у казках, полонений обіцяв свої послуги за волю. Ними і скористався молодший брат, коли король оприлюднив, яка нагорода чекає найспритнішого та найкмітливішого: дочка та королівство.

— Зрозуміло, що чарівний кінь тут допоміг хлопцю досягти мети.

— Так, до того ж і сам, кого називали дурнем, навчився робити висновки зі , своїх помилок. Пригадай, Арсеній, як за бажанням свого володаря кінь летів до І королівни спочатку понад землею, потім — о половині дерев і, нарешті — поверх І дерев. Перші дві спроби виявилися невдалими, і лише третя дозволила молодшо-[ му брату виконати умови короля.

— Він спритно заволодів перснем королівни.

— Уявляю собі, що було б, коли перстень опинився б у старшого з братів. Хвастощам не було б меж. А молодший брат наче соромився своєї перемоги. Він зав’язав палець, на якому був перстень, ганчіркою, щоб його ніхто не бачив.

— Так. І лише тоді, коли король покликав до себе всіх учасників боротьби за королівство і руку та серце королівни, всі дізналися ім’я переможця, тобто молодшого брата. Король, як і обіцяв, видав за нього дочку.

— Як тут не повторити слова старших братів, які завершують казку: «…був дурень, а тепер короленко»…

— Ось і думай тепер, хто ж насправді був дурнем. І як тут не пригадати прислів’я: сміється той, хто сміється останній.

— Ти забув, друже, ще одне слово: добре сміється той…

— Авжеж!