Талант Лесі Українки як лірика найповніше розкрився в громадянській поезії. Розглядаючи вірші про завдання і обов’язки митця, роздуми про майбутнє, переконуємося, що образна думка поетеси органічно пов’язана з реальним життям, з найважливішими подіями того часу.

Аналіз поезії Лесі Українки «Дим». Перебуваючи в Італії, Леся Українка 1903 року написала поезію «Дим» — найкращу сповідь поетеси, яка перебувала далеко від України. Найсильніше у вірші звучить тема інтернаціональної єдності трудящих усіх країн, яких поетеса закликає виступити проти єдиного ворога — стану багатіїв.

Безпосереднє зближення з тогочасною дійсністю — ось головне, що бентежить читача. Навіть окремі художні деталі виникають з реальних життєвих обставин, і ця правдивість дуже відчутна у творі. Соціальна типізація образів, підкреслені соціальні контрасти справляють таке враження, що поетеса пише про пережите нею самою. Ми відчуваємо гіркий присмак їдкого диму, він дере горло, заважає дихати, нагадуючи «дим в курній хаті там, на Поліссі…»

Дим стає центральним образом у вірші Лесі Українки. Він весь час виринає, снується — то в тунелі, то в курній хаті, то в’ється над комином у глухому поліському селі, а то огортає, наче ковдрою, велике індустріальне місто. І саме з цих описів у творі починаються соціальні контрасти. З одного боку — цілий ліс високих фабричних коминів, з іншого — робітниче передмістя, де «до вікон хустя прип’ялось, мов злидні». Багатство і бідність поруч — ось обличчя капіталістичного міста, як його бачила поетеса. А над усім — дим — і знову контраст: «Обличчя білить і чорнить одежу». Буденними простими словами малюється картина побаченого. І логічно випливає з неї висновок про спільну недолю трударів різних країн.

Від жалю стискається серце Лесі Українки, її вражають картини убогості італійських робітників:

…з вікон визирали, мов привиддя

Якісь бліді, невільницькі обличчя.

А над усім той дим…

Цей дим «краде людям сонечко веселе, п’є кров з лиця», і так всюди — «скрізь комини високі непомірно…» Як бачимо, дим, як символ капіталістичного визиску, пронизує весь твір. Він закликає до протесту, до об’єднання всіх робітників, селян, всіх пригноблених, бо той дим не знає кордонів, він не має меж, не розрізняє націй:

Той дим проник мені у саме серце,

І стиснулось воно, і заніміло,

І вже не говорило: чужина.

Поетеса говорить нам про інтернаціональну солідарність, люди мають триматися спільно, одностайно, щоб перемогти і стати вільними.