Дивовижна русинка Роксолана. У великому сузір’ї діячів культури рідного народу пло­меніють незгасним вогнем кілька яскравих зірок. У різні часи спалахували вони на українському небосхилі, багато туманностей відділяли їхнє світло від грядущих поколінь, але й досі наш народ пам’ятає їх, вшановує їхню пам’ять.

Це дивовижна русинка Роксолана, що ніжною, тендіт­ною рукою відводила хмари завойовників від отчого краю.

У 1520 році потрапила в татарський полон п’ятнадця­тилітня донька рогатинського священика Настя Лісовсь- ка. Її було продано в рабство, і вона потрапила в гарем турецького султана Сулеймана. Вже через рік, завдяки своїй красі, розуму, гордості та сміливості, вона вибилася з простих рабинь-одалісок у султанські жони. Венеціанські посли у своїх донесеннях із Стамбула називали її Роксола- ною, бо так по-латині звано тоді всіх українців, і під цим ім’ям вона легендою зосталася в історії. Історія цієї жінки пов’язана з історією нашого народу. Нікому не знана дівчи­на, перед якою життя поставило безліч складних питань, боролася за свою особистість, «піднімаючись по щаблях знань, щоб мислю і розумом зберегти себе і допомогти своє­му багатостраждальному народові». Саме їй, цій славетній султанші, присвятив один з своїх найкращих творів видат­ний український письменник Павло Загребельний, назвав­ши його «Роксолана».

Сорок один рік пробула Настя Лісовська султаншею Туреччини. Саме стільки наймогутніша у світі держава не чинила нападу на Україну, більше того, ще й стримувала татар. Для козацької держави це було велике благо, бо врятувало від загибелі. Знала Настя з уст європейських послів та купців: розквітла її рідна батьківщина, збільши­лось населення, повиростали нові міста, зміцніла Запорізь­ка Січ. Так вона, Роксолана, зробила не менше, ніж усі гетьмани України і наймогутніші армії Європи. Саме вона остаточно і назавжди підірвала могутність османської імперії, про що свідчать вчені-історики.

І коли Настя вже облишила мрію про повернення на Україну, туга за рідним квітучим краєм почала гнітити її, позбавила сну і спокою; відчуваючи близьку смерть, могутня Роксолана відкликала сина з далекого походу, щоб передати останнє прохання щодо рідної землі.

«Помираю, сину, – мовила Настя. – Помираю, так і не побачивши України, тихого гаю біля річки. Так і не вкло­нившись могилам батьків. Не почувши ні зозулі, ні соло­вейка. Хоч би на мить усе це побачити і почути».

Роксоланою пишається наш народ. Вона показала всьо­му світу, що таке краса української дівчини, її розум, пал­ке серце і щира душа. Весь світ зачаровано стежив за тон­кою політичною грою русинки. Вона викликала і викликає захоплення багатьох митців світу.

Я пишаюся, що саме українкою, нашою співвітчизни­цею, була ця мудра і чарівна жінка.