Дітовбивство – найтяжчий злочин. Поет-символіст Поль Верлен і його вплив на українську поезію. Поля Верлена вважають яскравою особистістю доби декадансу у Франції і представником символізму — це просто рай. Тут би жити людині й радіти, але поряд з цією чудовою казкою співіснують нестерпні умови життя, злидні, розчарування галицького селяна. Кожна його новела — це окрема трагедія!

З великою ніжністю змальовує Стефаник маленьких людей, яких у майбутньому чекають тільки тяжка праця й неймовірні злидні, а інших — навіть передчасна і мерть від руки найріднішої людини — батька. Страшно читати про це, але правда  ріже душу навпіл. Що штовхнуло головного героя новели «Новина» Гриця Летючого на дітовбивство? Передчасна смерть дружини, неможливість прогодувати і зігріти любов’ю своїх доньок? Жахливі злидні, душевні муки штовхнули його на злочин. Тут немає нічого вигаданого, бо, дійсно, у селі Трійці 1898 року сталася та подія, що лягла в основу новели.

Батько з розпачем дивиться, як голодні діти заходяться біля шматка хліба, мов щенята біля кістки. «Лише четверо чорних очей, що були живі…» дивилися на батька, а все інше — кістки, обгорнуті в лахміття. Гриць глянув на них із лави і подумав: «Мерці!» Страшний вигляд дітей так перелякав батька, що «аж піт його обсипав». До чого доведена людина від безвиході? Яких сил треба, щоб боротися із жахливою думкою про дітовбивство?

Дуже майстерно передав В. Стефаник найболючіший стан Гриця, коли той тихим вечором знайомими лугами повів дівчат до річки. На серці — важкий камінь: діти голодні! Не може батько вже дивитися Гандзуні та меншій доньці у вічі, не може нагодувати, зробити щасливими. Єдиний порятунок — смерть! Попереду в промінні місяця заблищала ріка — ось порятунок! Гриць, сповнений бажання швидше позбавити мук себе і дітей, кидає наймолодшу доньку з усієї сили у воду. Все скінчено! А що старшенька? Вона просить батька, щоб відпустив, дав шанс. А для чого? Що чекає Гандзуню в майбутньому: ті ж самі злидні, наймитування, безпросвітна мука сироти? Гриць Летючий залишає старшу дочку живою, дає їй хворостину, щоб боронилася від злих собак. Хіба це не любов? Це страшна правда, яка перетворила любов на найбільшу кару і злочин. Річка стала могилою для молодшої доньки, єдиним притулком для бідної дитячої душі. А батько, шепочучи молитву, пішов до мосту, а далі — в місто, щоб заявити про злочин.

Я думаю, герой новели «Новина» В. Стефаника залишився людиною, в його серці горить великий жертовний вогонь батьківської любові і батьківського страждання.

Багатостраждальна історія нашого народу, і ми не повинні забувати її жахливих сторінок. Нехай вони вчать молоде покоління любити ближніх, поважати батьків та цінувати життя.